Законом «Про акціонерні товариства» в українське законодавство про правочини введено два поняття: «угода із заінтересованістю» та «значна угода».

Законом «Про акціонерні товариства» в українське законодавство про правочини введено два поняття: «угода із заінтересованістю» та «значна угода».

Поняття «угоди із заінтересованістю» в чинному законодавстві до прийняття закону «Про АТ» зустрічалось лише у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», де в дефініціях зазначено, що «угоди, щодо яких є заінтересованість, - це угоди, сторонами яких є заінтересовані особи зі сторони боржника, керуючого санацією чи кредиторів». Тобто, для українського законодавства воно не було сюрпризом. Крім того, угода із заінтересованістю прямо стосується поняття «конфлікт інтересів», яке досить відомо у правозастосовній практиці, проте практики подекуди вкладають в нього різний зміст.

Під «угодою із заінтересованістю» закон «Про АТ» розуміє угоду, яка укладається акціонерним товариством із третьою особою, якщо в цій угоді має свій особистий інтерес якась посадова особа або акціонер цього акціонерного товариства. Для того, щоб ця угода була укладена на максимально справедливих умовах для акціонерного товариства, закон запроваджує спеціальну процедуру укладення такої угоди, встановлену статтею 71 закону «Про АТ». Ця процедура передбачає певною мірою усунення такої заінтересованої особи від процесу укладення угоди і передає повноваження по вирішенню питання щодо доцільності чи недоцільності укладення такої угоди та її умов до наглядової ради, яка в новому законі нарешті отримує те значення, яке вкладається в неї в інших країнах.

Поняття ж «значної угоди» може бути певним чином співвіднесено зі статтею 41 Закону України «Про господарські товариства», де до кола повноважень загальних зборів товариства належить затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. На практиці ж складається наступна ситуація: якщо товариство перепише собі до статуту це повноваження у тому вигляді, в якому воно закріплено в законі, тобто «затвердження угоди, укладеної…», то це означатиме, що загальні збори фактично не мають повноважень щодо контролю за укладанням угод. Якщо угода вже укладена та вже виконується, відсутність її затвердження загальними зборами не створюватиме ніяких правових наслідків. Однак у законі «Про АТ» застосовується інший підхід. Мова йде не про затвердження вже укладеної менеджментом угоди, а про прийняття рішення про укладення угоди. Встановлено межі, до яких можуть укладатися угоди за рішенням відповідних органів товариства. Якщо ринкова вартість майна або послуг, які є предметом угоди, становлять до десяти відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, то рішення про її укладення приймається виконавчим органом цього товариства. Якщо мова йде про товари або послуги вартістю до 25 відсотків активів, то рішення приймається наглядовою радою, а якщо до 50 відсотків – то загальними зборами. Причому якщо ця вартість перевищує 50 відсотків, то загальні збори приймають рішення не менше ніж трьома чвертями від загальної кількості голосів.

Можна було би, звичайно, послатись на те, що акціонери всередині товариства можуть самостійно встановити для себе норми, при перевищенні яких компетенція щодо прийняття рішення переходить до того чи іншого органу, оскільки це внутрішня справа товариства. Однак і тут існують обмеження, про порушення яких контролюючим органам краще не знати. Мова йде про Рекомендації Президії Вищого господарського Суду України «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» від 28 грудня 2007 року зіз змінами і доповненнями, де в п.6.4, доповненому у червні 2009 року, зазначено, що «угоди між акціонерами (учасниками господарських товариств) не можуть змінювати норми закону та статуту товариства, обмежувати права інших акціонерів (учасників) товариства». Тобто і в питанні акціонерних угод учасники товариства загнані в кут. Чи у Вас є заперечення?

Таким чином, у випадку недотримання порядку укладення значної угоди, можуть бути створені правові наслідки для акціонерного товариства і його контрагента. Одним зі шляхів створення таких правових наслідків є визнання рішення загальних зборів недійсним в судовому порядку. Отже, це автоматично буде означати, що угода (значна або із заінтересованістю) була укладена з порушенням встановленого законом порядку. Тому при наявності судового рішення про визнання таких зборів недійсними отримати рішення суду про визнання недійсною самої угоди набагато простіше.

Ксенія Забродська, Pravotoday