Відповідно до статті 23 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі - Закон) заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов’язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР  (далі - Закон) заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Виплата заробітної плати у формі боргових зобов’язань і розписок або у будь-якій іншій формі забороняється.

Статтею 24 Закону регламентовано, що «заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективному договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів… Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи». З цього випливає, що заробітна плата працівникам виплачується через касу підприємства.

Проте, законодавець передбачив виплату заробітної плати і в інші способи. Так, частиною 4 статті 24 Закону передбачено, що «за особистою письмовою заявою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов’язковою оплатою цих послуг за рахунок власника або уповноваженого ним органу».

Останнім часом на багатьох підприємствах різних форм власності стало популярним виплачувати заробітну плату через платіжні картки банків. В цьому немає нічого протизаконного, але така виплата можлива лише в разі письмової заяви (тобто згоди) кожного працівника на виплату зарплати через банківську установу. В разі ж незгоди працівника роботодавець не має права наполягати на отриманні зарплати через карточку, оскільки статтею 22 Закону гарантовано, що суб’єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами чи колективними договорами.

Якщо ж роботодавець в односторонньому порядку без згоди працівника проводить виплату заробітної плати через банківську карточку, цим він порушує статтю 29 Закону, відповідно до якої про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

В цьому випадку на захист працівника – члена профспілки стає профспілковий комітет підприємства, який відповідно до статті 35 вказаного Закону, статті 252 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» здійснює громадський контроль за додержанням законодавства про оплату праці на підприємствах.

Профком повинен звернутися до роботодавця з вимогою про усунення порушення. У разі відмови роботодавця від усунення порушення, а також ненадання ним у місячний строк аргументованої відповіді профком має право в установленому порядку вжити всіх заходів, передбачених законодавством, зокрема:

• прийняти рішення про притягнення роботодавця до дисциплінарної відповідальності згідно зі статтею 45 КЗпП України;
• розглянути можливість ініціювання колективного трудового спору з вимогою про усунення порушення законодавства;
• поінформувати про факти порушень вищий профспілковий орган та залучити його до вирішення питання;
• поінформувати про порушення територіальну державну інспекцію праці відповідно до Угоди про взаємодію Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю Міністерством праці та соціальної політики України і Федерацією профспілок України у здійсненні державного та громадського контролю за додержанням законодавства про працю від 19 травня 2009 року;
• поінформувати про порушення органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування для вжиття відповідних заходів;
• звернутися до органів прокуратури для вжиття заходів прокурорського реагування;
• звернутися до суду щодо оскарження дій чи бездіяльності посадових осіб, а також з вимогою про спонукання виконання зобов’язань (при цьому необхідно врахувати, що оскарження дій чи бездіяльності посадових осіб органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування направляється до адміністративного суду, а стосовно роботодавця – до місцевого суду);
• поінформувати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відповідно до Угоди про співпрацю між ФПУ та Уповноваженим від 05 грудня 2007 року.

Юридичний департамент апарату ФПУ