Застава полягає у внесенні на депозит органу досудового слідства чи суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншою фізичною чи юридичною особою грошей чи передачі ним інших матеріальних цінностей з ціллю забезпечення належної поведінки, виконання обов’язку не залишати постійне місце проживання без дозволу слідчого чи суду, явки по виклику до органу слідства та суду особи, до якої застосовуються запобіжні заходи.

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість

Конституція України № 254/96-ВР від 28 червня 1996 року (ст. 29):

„Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканість.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання”.

Кримінально-процесуальний кодекс України № 1001-05 від 28 грудня 1960 р. (ст. 154-1):

„Застава полягає у внесенні на депозит органу досудового слідства чи суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншою фізичною чи юридичною особою грошей чи передачі ним інших матеріальних цінностей з ціллю забезпечення належної поведінки, виконання обов’язку не залишати постійне місце проживання без дозволу слідчого чи суду, явки по виклику до органу слідства та суду особи, до якої застосовуються запобіжні заходи.”

Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував запобіжний захід.

Мінімальний розмір застави:

* 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого, або особливо тяжкого злочину;

* 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого, або особливо тяжкого злочину чи раніше судимої особи;

* 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян стосовно інших осіб.

Предметом застави можуть бути гроші чи інші матеріальні цінності – будь-яке майно, що перебуває в цивільному обігу, належить заставодавцю на праві власності і може бути відчужене ним. Якщо майно є спільною власністю кількох осіб, передати його як заставу вправі лише всі власники разом або ж один із них за згодою решти. Майно, що перебуває у спільній частковій власності, може бути самостійним предметом застави за умови, що воно виділене і передається в натурі.

У випадку, коли для вирішення питань, пов’язаних із застосуванням застави, потрібен певний час, суд вправі на підставі ч. 8 ст. 165-2 КПК продовжити строк затримання підозрюваного (обвинуваченого), щодо якого розглядається подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, до десяти, а за його клопотанням – до п’ятнадцяти діб.

Застава може бути звернена на виконання вироку в частині майнових стягнень, коли її було внесено підсудним (підозрюваним, обвинуваченим).

Застава не може бути звернена на виконання вироку в частині майнових стягнень, якщо заставодавцями були інші особи, аніж підсудний, це можливе лише за їх згодою.

Закон не вимагає нотаріального посвідчення передачі предмета застави (у тому числі нерухомого або транспортних засобів).

Якщо підозрюваний, обвинувачуваний вирішив відмовитися від взятих на себе зобов’язань, пов’язаних із внесенням застави, він звільняється від них із поверненням йому предмета застави тільки після того, як суд обере новий запобіжний захід. В разі обрання взяття під варту як запобіжного заходу предмет застави повертається лише після арешту підсудного на виконання відповідної постанови (ухвали) суду.

Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про практику судів у застосуванні застави як запобіжного заходу” № 5 від 6 червня 2003 р. (п. 3):

Оскільки порядок ініціювання застосування застави, порядок узгодження її розміру та прийняття відповідних рішень законом не регульовано, суд при розгляді та вирішенні цих питань повинен керуватися загальними нормами КПК, які регулюють порядок розгляду питань, що виникають під час перебування справи у провадженні суду першої інстанції, та порядок прийняття рішень.