Я, (ім’я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю Українському народові об’єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов’язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя.

Присяга судді

(ч. 1 ст. 56 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»)

29.09.2016 р. Верховна Рада України звільнила 29 суддів за переслідування учасників Майдану. Офіційна причина звільнення – «порушення суддею присяги».

01.10.2016 р. набрали чинності зміни до Конституції в частині судоустрою, що скасовують таке поняття як порушення суддею присяги.

Відомо, що популізм у нашій країні значно переважає над здоровим ґлуздом та законом. Популізм – це реакція влади на вимоги суспільства. Влади, яка більше дбає про власний імідж ніж про державні інтереси.

Хоча «державні інтереси», як зазначив Конституційний Суд України, є оціночним поняттям – вважається, що одним із критерій розвинутої, демократичної країни є поєднання або збіг державних та національних інтересів. Національні інтереси, в свою чергу, охоплюють такі поняття як забезпечення воєнно-політичного суверенітету, досягнення соціально-економічного добробуту усіх прошарків населення, задоволення і розвиток культурних потреб головної національної спільноти, а також захист культурних прав національних меншин.

Національний інтерес збігається з державним за умови, що нація є єдиною, солідарною, патріотичною. В розвинених країнах ці інтереси майже повністю співпадають. Україна, поки що, до таких не належить. Найболючіший приклад – Донбас. Державним інтересом є збереження територіальної цілісності держави, національним – ціна цього збереження. З точки зору політиків, які формують державний інтерес, краще, щоб територія залишилась цілісною за будь-яку ціну (що більша територія, то більший ресурс та можливості). З точки зору єдиної нації було б краще, щоби нелояльна частина населення «зникла». Отже, якщо орієнтуватися на державний інтерес, то загинуть люди. Якщо дбати про національний інтерес, то зменшиться територія держави.

Таким чином, популізм має наступну формулу: уявне задоволення вимог суспільства в супереч національних інтересів з метою втримання державної (політичної) влади.

Негативне ставлення до судової системи формувалося роками, кожна влада (у т. ч. й діюча) зацікавлена в лояльності суддів та плідній «співпраці» на тлі «захисту державних інтересів». Виконуючи волю «держави», або своїх протеже, судді, в певній мірі, порушували права та інтереси менш захищених та впливових юридичних та фізичних осіб. Поступово, по мірі зростання схемних справ, зростала й чисельність армії невдоволених.

Важливо зазначити, що до лав невдоволених відносяться не тільки несправедливо засуджені, а й суб'єкти, яких у неправосудному рішенні суду переконали юристи-невдахи (або юристи-шахраї), прикриваючи свій непрофесіоналізм заангажованістю суду.

Експерти кажуть, що чисельність схемних справ не перевищує 5-7% від загальної кількості. Але невдоволених значно більше. Однією з причин невдоволення є класова ненависть. Більшість суддів, на жаль, не вміють жити скромно, і коли рівень їх життя набуває публічності тоді й виникають негаразди, які призводять до збільшення чисельності невдоволених (більшість з яких під впливом загальної думки й нав'язаними в соц. мережах «поняттях», не здатні бачити далі своєї тарілки).

Нова влада в особі прокуратури, намагаючись всидіти на двох стільцях (обіцянки Майдану виконати й попередників не образити) не сумлінно здійснює досудове розслідування й направляє це паперове сміття до суду. Таким чином перекладаючи відповідальність на тих, хто покликаний прийняти законне рішення іменем України. При цьому, не забуваймо, що судова влада – це незалежна гілка влади (відповідно до Конституції) – незалежна від виконавчої (КМУ, АП) та законодавчої (ВРУ) влади. Судді, не бажаючи виносити сміхотворно-театральні відверто постановочні рішення, беруть або самовідводи, або відмовляють прокуратурі у задоволенні клопотань. Коли ж про результат судового розгляду стає відомо громадськості, прокурорам нічого іншого не залишається, як перекласти відповідальність на суд. І тут рівень народного гніву зростає в рази – «як це так, слідчі стільки працювали, ночами не спали, а продажні судді не хочуть бандюг в тюрми садити». Влада, з метою отримання чергових політичних дивідендів, підіграючи суспільній думці, розгортає громадське «переслідування» суддів-«зрадників» й публічно демонструє, що лише прокуратура стоїть на захисті інтересів народу, а суд є ворогом української нації.

Намагаючись задовільнити очікування громадянського суспільства щодо притягнення до відповідальності винних у вбивствах під час Революції Гідності – українська правляча еліта не знайшла кращого шляху ніж перекласти частину відповідальності на судову владу – таким чином, відволікаючи увагу народу від організаторів трагедії на другорядний об’єкт.

Безумовно, крім покарання винних у загибелі Небесної Сотні, суспільство вимагає й оновлення судової системи. За два роки, що минули з тих трагічних, вирішальних для України подій, все, що вдалося владі – це звільнити 29 суддів за порушення присяги. Увесь світ мав змогу спостерігати як відбувався процес голосування у Верховній Раді: Голова Парламенту мав вигляд ліцитатора, а народні обранці в черговий раз продемонстрували, що з народом вони не мають нічого спільного, крім назви статусу.

Відсутність гучних розслідувань, кримінальних проваджень, судових процесів щодо звільнених суддів свідчить про відсутність належних доказів їх вини, як і підстави позбавлення суддівських повноважень доводять, що жодних правопорушень чи злочинів звільнені судді не вчиняли. А «порушення суддею присяги» таке саме оціночне поняття, як і «державні інтереси».

Конструкції: «антинародний», «диктаторський», «антиукраїнський» тощо – не мають жодного визначення в українському законодавстві й не мали на час винесення «антинародних» рішень «диктаторськими» судами за часів Януковича.

Конституція України та Закон України «Про судоустрій та статус суддів» вимагають від суддів керуватися виключно законом. Про жодні морально-етичні, оціночні категорії щодо совісті та справедливості в законі не вказано. Разом з цим, більшість суддів звільнили саме за те, що виносячи (відповідно до закону й сталої судової практики) рішення проти протестувальників, вони не врахували, що в майбутньому їхні дії будуть розцінені як «антинародні».

Виникають питання:

-       чим сьогодні керуватися суддям – законом чи політичною кон’юнктурою?

-       як судити, щоб завтра чи за рік не потрапити у пастку, яка поглинула 29 суддів 29 вересня 2016 року?

-       чи існують гарантії захисту суддів від політичного переслідування?

-       як зрозуміти коли судити по закону, а коли по совісті?

Маючи дворічний досвід «полювання на відьом» парламентарі не спромоглися запровадити жодних запобіжників у оновленому галузевому законі.

Навішуючи «антинародне» клеймо на суддівський корпус, правляча політична еліта не враховує декілька важливих чинників:

-       формування довгострокової недовіри до судової влади, як державної інституції в цілому ще довго буде відштовхувати професіоналів з числа адвокатів та науковців від бажання зайняти посаду судді;

-       формування неповаги до органів судової влади нівелює інститут захисту (недоторканності) суддів;

-       останні події з киданням суддів у смітники, обливанням зеленкою, підпалом майна, нанесенням публічних образ тощо жодним чином не формують повагу до професії судді у майбутньому;

-       оновлення (очищення) судової влади слід здійснювати персоналізовано, не дискредитуючи судову систему в цілому.

Показове звільнення 29 суддів, на думку можновладців, крім іншого, повинно «заспокоїти» суспільство й відволікти увагу від суддів Конституційного Суду України, які допомогли екс-президенту України Віктору Януковичу узурпувати владу у вересні 2010 року. З весни 2015 р. у провадженні Генпрокуратури перебувають кримінальні провадження порушені за ознаками злочинів передбачених статтями 109, 110, 255 Кримінального кодексу України (8 грудня 2004 року Верховна Рада ухвалила закон «Про внесення змін до Конституції України» №2222-IV, який передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, але восени 2010 року Конституційний Суд України визнав цей закон нелегітимний і повернув у дію Конституцію 1996 року). Незважаючи на важкість статей за якими порушено кримінальні провадження, судді КСУ до цих пір продовжують виконувати свої повноваження задовольняючи політичні амбіції вже нової влади.

А тим часом, єдиною інституцією захисту прав та інтересів фізичних / юридичних осіб в Україні являється суд. Ні прокуратура, ні НАБУ, ні Національна поліція чи інші органи виконавчої влади не здатні замінити функцію судової влади.