Так питання щодо правового режиму майна придбаного у шлюбі має важливіше значення для суспільства. При цьому, сподіваюсь, що немає жодного юриста, який би хоч раз не чув словосполучення «презумпція права спільної сумісної власності». Також є «презумпція рівності часток», але це інше питання та не є детальним предметом цієї статті.

В той же час, а чи є насправді «презумпція права спільної сумісної власності подружжя» відносно всього майна придбаного в шлюбі?

Приймаючи на себе відповідальність за свої ствердження, спробую у цій статті довести, що ніякої презумпції права спільної сумісної власності не існує.

При підготовці цієї статті, станом на 25.08.2015 року, мною було проаналізовано 127 колегіальне рішення ВССУ та ВСУ на які є посилання в цій статті із зазначенням їх номерів в ЄДРСРУ або номерів проваджень.

1. Щодо нормативного врегулювання.

Так згідно до ч. 3 статті 368 Цивільного кодексу України (надалі - «ЦК») (в первинній та єдиній редакції) вбачається, що «майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом».

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 57 Сімейного кодексу України (надалі - « СК»), «особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто».

Відповідно до ч. 1,2 ст. 60 СК (в первинній та єдиній редакції) вбачається, що «майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя».

З огляду на зміст цих норм, достатньо тривалий час існувала та існує правова позиція щодо безумовного віднесення всього придбаного у шлюбі майна до спільної сумісної власності доки не буде спростовано це ствердження (презумпція).

Щодо питання застосування «презумпції рівності часток», зазначу, що згідно з ч. 1 ст. 70 СК, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відтак, при вирішенні спору про поділ майна подружжя слід виходити з презумпції рівності часток подружжя у набутому ними майні. Ця норма застосовується правильно та відповідно до правового висновку викладеної в Постанові ВСУ від 11.03.2015 року (провадження № 6-21цс15) згідно до якої: «Під час здійснення поділу майна в судовому порядку суд повинен виходити з презумпції рівності часток».

2. Етимологічне значення слова «презумпція».

Що таке «презумпція»? Звернемось до великого тлумачного словника сучасної української мови (із додатками і доповненнями; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005 р.), on-line версія якого знаходиться на сайті https://www.lingvo.ua/ru/Interpret/uk-ru/. Зазначений тлумачник використовувався та використовується Верховним судом України у роз'ясненнях «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» від 01.02.2013 року, а також в провадженнях № 6-18501вов09 (Ухвала ВСУ 2012 (цивильна, перегляд) - 22547716), №№ 6-104цс12, № 21-67а12, 21-61а13, а також суддями Конституційного суду України в окремих думках по справам № 20-рп/2009, 12-рп/2008, 6-рп/2011, 6-рп/2008, 5-рп/2009, 3-рп/2012.

Так значення слова «презумпція», згідно до ВТСУМ, наступне:

1) «…»;

2) юр. Закріплене в законі припущення про існування певного факту, реальність якого вважається істинною і не потребує доказів.

3. Судова практика ВСУ та ВССУ на підтвердження існування презумпції.

Так у правовідносинах щодо визначення правового режиму майна придбаного у шлюбі та у випадкузастосування зазначеної презумпції, будь-яке майно, яке придбане у шлюбі, вважається спільною сумісною власністю подружжя без необхідності доведення цього факту. В той же час, лише у разі заперечень, інша сторона може спростувати таку «презумпцію» належними доказами. Якщо, сторона не обґрунтувала свої заперечення, майно при вирішенні справи та поділу буде мати режим спільної сумісної власності. При цьому, суди застосовували та застосовують статті 60 СК та 368 ЦК при вирішення питання щодо поділу та без обов'язкового встановлення інших обставин по справі (наприклад, джерело коштів та мету).

Згідно до ЄДРСРУ було проаналізовано всі колегіальні рішення ВСУ та ВССУ з яких вбачається розуміння та застосування суддями презумпції спільної сумісної власності згідно до статей 60 СК та 368 ЦК.

Пошук рішень здійснювався враховуючи їх зміст та наявності ключових словосполучень, зокрема, пошукові запити до ЄДРСРУ були наступні:

- «…презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя»;

- «…презумпцію права спільної сумісної»;

- «…встановлює презумпцію права спільної сумісної власності майна, набутого»;

- «…спростувати матеріально-правову презумпцію»;

- «Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя».

- Також був контрольний та безумовний пошук рішень по запиту:

- 60 презумп* шлюб*.

Перш за все необхідно звернути увагу на Ухвала ВСУ від 01.09.2010 року (нов. розг. 336,338 ЦПК) -11067159 згідно до якої «Аналогічне правове положення закріплене в ч. 3 ст. 368 ЦК України, відповідно до якого «…». Отже, указаною нормою права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України має довести протилежне (спростувати матеріально-правову презумпцію)». Також є подібна Ухвала ВСУ 2010 (нов. розг. 336,338 ЦПК) -8036590.

Ці рішення є одними з останніх колегіальних рішень ВСУ в яких зазначається про необхідність спростування матеріально-правової презумпції та які знаходяться в ЄДРСРУ.

Отже, можливо, ВССУ застосовував та застосовує саме ці рішення ВСУ, як джерело подібних правових позицій.

По результатам аналізу наводжу приклади 85 таких рішень ВССУ (із зазначенням № в ЄДРСРУ):

2015 рік (16 рішень): 47044730, 44826814, 44484286, 43867671, 43626242, 44015077, 44015377, 43266765, 43226594, 42628852), 42591488, 42440465, 45601711, 46872605, 46301430, 43801559;

2014 рік (29 рішень): 41097123, 41041912, 39980690, 39579640, 39579680, 39394211, 39085952, 37879809, 38215073, 37018136, 36952642, 41243103, 39980666, 41005921, 40877166, 40352506, 38118887, 37072100, 36949941, 36877942, 39085915, 42028212, 41971452, 41317659, 41134084, 40887379, 40407545, 37076591, 40711262;

2013 рік (19 рішень): рішення після 02.10.2013 року - 36878156, 36473393, 36135576, 35950208, 35564109, 35475791; інші: 32609038, 32201759, 32030720, 30270827, 29685566, 29419026, 29246348, 30865348, 30810748, 28842840, 30810748, 30203415, 32480521;

2012 рік (17 рішення): 21431126, 21431126, 27900482, 23670853, 23670858, 23828139, 24942582, 26095272, 26478707, 26931203, 26950154, 27629258, 27629813, 27796436, 28179817, 22460895, 27510901;

2011 рік (4 рішення): 18247273, 19514460, 19516817, 20204790.

Отже, без сумнівів, така практика є та вона актуальна. В той же час!

4. Роз'яснення ВСУ та судова практика ВСУ та ВССУ на підтвердження відсутності презумпції.

Відповідно до роз'яснень наданих пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня1998 року № 16 (зі змінами) «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», «вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна».

Згідно до Ухвали ВСУ від 20 серпня 2008 року (нов. розг. 336,338 ЦПК) -2312148 вбачається: «Не з'ясувавши джерело коштів для придбання квартири та виходячи лише з презумпції права спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане під час шлюбу, суд указані вимоги закону та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України не виконав, заперечення відповідача належним чином не перевірив, тому висновки суду є передчасними». Така ж аналогічна позиція викладена в Ухвалі ВСУ від 26 березня 2008року (нов. розг. 336,338 ЦПК) -1681885.

Згідно до п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11 «Вирішуючи спори між подружжям про майно, яка діє на даний час, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто»;

Отже, згідно до цих Постанов пленуму та рішень ВСУ, саме з 1998 року та ще при застосуванні статті 22 КЗпШ був «закладений фундамент», що до таких правовідносин не може застосовуватись презумпція, тобто істинність та безумовність факту належності всього придбаного майна до спільної сумісної власності, оскільки суду необхідно встановити такі обставини, як джерело та час придбання майна.

В підтвердження цього приведу сучасні правові позиції Верховного суду України.

Постановою ВСУ від 02.10.2013 року (провадження № 6-79цс13) була прийнята наступна правова позиція:

«Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів норма ст. 60 СК України вважається правильно застосованою» (зазначено лише в тексті рішення!).

Постановою ВСУ від 03.06.2015 року (провадження № 6-38цс15) ця позиція була повторно викладена, однак з доповненням:

«Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є:

1) час набуття такого майна, 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою».

Звертаю увагу, що в цій справі, у порівняні з провадженням ВСУ № 6-79цс13, з'явився ще один критерій - «мета придбання майна…», що відповідатиме іншій Постанові ВСУ від 19.06.2013 року (провадження № 6-55цс13), щодо застосування ч. 4 ст. 65 СК. Тобто ця стаття теж повинна враховуватись для правильного застосування статті 60 СК.

Постановою ВСУ від 01.07.2015 року (провадження № 6-612цс15) також підтверджена раніше застосовані правові позиції:

«Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя».

Цією постановою також скасовано рішення ВССУ яким підтверджувалась презумпція права спільної сумісною власності в незалежності від джерела відповідних коштів.

Згідно до цих правових позицій, на мій погляд, ВСУ вважає, що оскільки статті 57 та 60 СК є загальними, а ч. 3 статті 57 СК та стаття 65 СК є виключенням із загального правила, ці норми повинні застосуватись разом. Тобто у кожному випадку для віднесення майна до режиму спільного сумісного майна, необхідно встановлювати час придбання (ст. 60 СК), джерело коштів (ч.3. ст. 57 СК), а також мету (ст. 65 СК), а лише після цього загальні норми 60 СК та 368 ЦК можуть вважатись застосованими правильно. При цьому, необхідно врахувати застосування у 2 (двох) Постановах ВСУ слова «тільки» на початку речення, що придає, на мій погляд, ствердженню після цього слова відповідне посилення для безумовної необхідності виконання умов щодо правильного застосування норми.

При цьому, посилання у проаналізованих постановах ВСУ, щодо обов'язковості встановлення цих обставин лише відповідачем, відсутні. Тобто ці обставини встановлюються судом на загальних підставах та враховуючи безумовну необхідність у дослідженні відповідних доказів. Саме Позивач повинен довести, що спірне майно придбано за спільні кошти, а Відповідач, навпаки, наполягати на тому, що кошти є его особистим майном. Отже, якщо Позивачем такі обставини не доведено або Відповідач довів, що кошти є його особистими, це є самостійними підставами для відмови у позові щодо поділу. Отже, це вже процес змагальності сторін, щодо доведення джерела коштів, а це унеможливлює застосування правила презумпції. Теж саме стосується доведення мети придбання майна у шлюбі.

В підтвердження цього зазначу, що згідно до ЄДРСРУ, таку правову позицію ВСУ, яка включає текст «факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя» різні колегії ВССУ, починаючи з 06 листопаду 2013 року, застосували у 29 колегіальних рішеннях (з посиланням на правову позицію по провадженням ВСУ №№ 6-79цс13, 6-38цс15 та 6-612цс15) а 21 справа при такому касаційному провадженні, направлено на новий розгляд. Зокрема:

2015 рік (16 рішень): 47122729, 44826538, 45388194, 42440478, 42521283, 42767273, 42949043, 43095935, 43475081, 43533999, 44099697, 44826538, 45349954, 46699743, 47297005, 45437018;

2014 рік (12 рішень): 41870593, 36896711, 37831785, 39413502, 40795850, 40795869, 41041912, 41181534, 41647132, 41986666, 38447582, 40482688;

2013 рік - (1 рішення): 36878647.

Наприклад, Ухвалою ВССУ 03.06.2015 (нов. розг. 336,338 ЦПК) -44826538 було скасовано всі рішення судів та направлено справу на новий розгляд з огляду на помилковість висновку апеляційного суду: «Апеляційний суд погодився з такими висновками та вважав, що оскільки спірне нерухоме майно придбане під час перебування сторін у шлюбі, то діє презумпція віднесення придбаного за час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя, яка не спростована. Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.».

Отже, в цих справах, ВССУ правильно застосовано правові позиції викладені ВСУ в провадженнях № 6-79цс13, 6-38цс15 та 6-612цс15.

5. Висновки.

На мій погляд, презумпція права спільної сумісної власності не повинна застосовуватись при застосуванні статей 60 СК та 368 ЦК, а суд для задоволення позову повинен встановлювати в обов'язковому порядку всіобставини, які визначають умови виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на відповідне майно та які викладені в провадженнях Верховного суду України № 6-79цс13, 6-55цс13, 6-38цс15, 6-612цс15, а не лише факт придбання майна у шлюбі. Іншими словами, питання щодо надання майну режиму спільної сумісної власності покладено в залежність від встановлення судом таких обставин: часу придбання майна, джерела коштів та мети придбання. В противному випадку, відсутні підстави вважати таке майно спільною сумісною власністю подружжя «за мовчазною» та застосовувати правило презумпції.

В той же час, знову ж таки дивує той факт, що незважаючи на існування п.п. 23, 24 постанови ПленумуВерховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11 (щодо встановлення джерела та часу) та висновку Верховного суду України від 02 жовтня 2013 року (провадження № 6-79цс13) та яка підтверджена, якнайменш, 2 (двічі), ВССУ продовжує наполегливо стверджувати, наприклад в 51 рішеннях, зокрема, в 2015 році - 16; 2014 році - 29; 2013 році - 6 (після 02.10.2013), про існування презумпції режиму спільної сумісної власності на майно придбане у шлюбі та в незалежності від джерела відповідних коштів та мети придбання майна.

Отже, за результатом статистичного та юридичного аналізу, кількість колегіальних рішень ВССУ після 02.10.2013 року «За існування презумпції…» дорівнює - 51, а кількість рішень ВССУ «Проти існування презумпції…» - 29, тобто співвідношення вже критичне. При цьому, нагадую, кількість суддів ВССУ в судовій палаті у цивільних справах дорівнює 50.

Такий стан справ турбує, оскільки рішення суду, при такому співвідношенні протилежних рішень ВССУ, є непрогнозованим.

Таким чином, ВССУ необхідно, на мій погляд, врахувати сучасну практику ВСУ та абсолютно уніфікувати власну практику з цього питання для уникнення різного застосування одних і тих же норм матеріального права. Питання, щодо направлення відповідного звернення з цього приводу до голови та секретаря пленуму ВССУ, буде вирішено по результатам голосування та підтримки.

Поряд з цим, очікую професійні та обґрунтовані коментарі по суті питання. При відповідній критиці, прохання висловлюватись збалансовано та з урахуванням іншої важливої інформації в цій статті та затраченого автором часу. Також прошу представлятись реальними іменами та прізвищами для розуміння відповідальності за наслідки коментарів.

P.S. Всі знавці української мови чекають в понеділок 31.08.2015 чудову статтю до дня знання - 1.09.15 року…

Павло Хомяк,

директор Юридичної компанії «Антарес» ® (м. Дніпропетровськ)