Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула узагальнення судової практики розгляду кримінальних справ про хабарництво, зокрема, про одержання хабара.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула узагальнення судової практики розгляду кримінальних справ про хабарництво, зокрема, про одержання хабара.

Узагальнення проведено в рамках діяльності Верховного Суду України щодо посилення протидії корупції в країні.

Узагальнення засвідчило, що суди, враховуючи рекомендації раніше проведених Верховним Судом України узагальнень з аналогічного питання, в 2009 р. підвищили оперативність та поліпшили якість здійснення судочинства при розгляді кримінальних справ зазначеної категорії.

Водночас узагальнення показало, що у практиці судів ще мають місце недоліки та помилки. Зокрема, при розгляді окремих справ місцеві суди допускають неповноту та однобічність судового слідства, помилки при кваліфікації дій засуджених та призначенні покарання.

Так, узагальнення висвітлило судові помилки при кваліфікації дій засуджених за кваліфікуючою ознакою «одержання хабара, поєднане з вимаганням», передбаченою ч. 2 ст. 368 КК. Іноді суди неправильно кваліфікують за цією ознакою одержання хабара службовою особою за виконання дій, які спрямовані на задоволення незаконних (протиправних) інтересів хабародавця.

Узагальнення також висвітлило проблему застосування судами додаткового покарання у виді позбавлення засудженого права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, передбаченого у ст. 368 КК, яке є обов’язковим. Тільки у разі наявності підстав для застосування ст. 69 КК, тобто обрання покарання більш м’якого, ніж передбачено законом, суд вправі не призначати таке додаткове покарання. Вивчення кримінальних справ показало, що не всі суди дотримуються цих вимог закону і коли приймається рішення не призначати додатково покарання у вироку відсутні посилання на ст. 69 КК. Крім того, при застосуванні цього виду додаткового покарання суди не завжди у вироках конкретизують посади чи діяльність, права на заняття якими позбавляються засуджені.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК засуджені особи можуть звільнятися від відбування основного покарання з випробуванням. Призначені при цьому додаткові покарання відповідно до ст. 77 КК виконуються самостійно. Водночас суди у вироках не завжди зазначають, що особа звільняється від відбування лише основного покарання, що призводить до необґрунтованого звільнення їх також і від додаткового покарання.

За результатами обговорення схвалено висновки узагальнення, зокрема прийнято рішення підготувати та направити витяг до апеляційних судів з метою однакового та правильного застосування законодавства.