Набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» № 2398-VІ від 1 липня 2010 року, проект якого був розроблений Міністерством юстиції.

Набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» № 2398-VІ від 1 липня 2010 року, проект якого був розроблений Міністерством юстиції.

Нормативно-правовий акт регулює відносини, пов’язані з проведенням державної реєстрації актів цивільного стану, внесенням до актових записів цивільного стану змін, їх поновленням і анулюванням, визначає засади діяльності органів державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до закону державна реєстрація актів цивільного стану є обов’язковою. Реєстрація проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Останні є документами органу державної реєстрації актів цивільного стану, що містять персональні відомості про особу та підтверджують факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану. Підлягають обов’язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відомості про народження особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб та розлучення, зміну імені, смерть.

Документом визначено, що органами державної реєстрації актів цивільного стану є відділи державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного значення) рад. Державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва і консульські установи України.

Необхідно відмітити, що даний нормативно-правовий акт містить суттєві зміни стосовно врегулювання відносин, пов’язаних з проведенням державної реєстрації актів цивільного стану. Зокрема Законом передбачено спрощення порядку розірвання шлюбу. Так, у разі розірвання шлюбу в судовому порядку, рішення суду, яке набрало законної сили, надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення. Таким чином, не потрібно буде йти до органу державної реєстрації актів цивільного стану за одержанням свідоцтва про розірвання шлюбу. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу, є рішення суду, яке набрало законної сили.

Водночас удосконалено порядок розірвання шлюбу особами, засудженими до позбавлення волі. З прийняттям Закону, на відміну від існуючого до цього часу порядку, розірвання шлюбу таких осіб не пов’язане із строком їх засудження. Вони матимуть можливість ініціювати питання розірвання їхнього шлюбу в судовому порядку або в органах державної реєстрації актів цивільного стану у разі відсутності спільних дітей за взаємною згодою з другим подружжям. Даний підхід забезпечить всебічне врахування особистих немайнових та майнових прав такої особи.

Крім того, внесені зміни до Закону України «Про нотаріат» щодо засвідчення справжності підпису на документах начальником установи виконання покарань та прирівнення його до нотаріального засвідчення. Це надасть можливість особам, засудженим до позбавлення волі, оформляти, зокрема заяви про визнання батьківства, про згоду на усиновлення без запрошення з цією метою нотаріуса до установи виконання покарань.

Документом також внесені зміни до Сімейного кодексу України, які спрямовані на забезпечення належного захисту прав та інтересів дитини. Так, виключено статтю 127 вказаного Кодексу, за положеннями якої чоловік, що не перебував у шлюбі з матір’ю дитини, мав право подати заяву про визнання батьківства у визначених статтею випадках. Відтепер визнання батьківства відносно дитини можливе лише на підставі спільної заяви матері та батька дитини, а за її відсутності – за рішенням суду.

Крім того, Законом удосконалено порядок внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення у випадках, коли громадянин свого часу зареєстрував акт цивільного стану в компетентних органах іноземної держави, з якою Україна не уклала договір про правову допомогу та правові відносини у цивільних і сімейних справах, або якщо законодавством іноземної держави встановлено інший порядок внесення змін, поновлення, відмінний від передбаченого законодавством України.