Практичне застосування як ЦПКУ так і, особливо, КАСУ виявило чимало недоліків, недосконалостей, прогалин. Іноді сам дивуєшся: «Чи хтось писав «під себе» чи просто забули зазначити, чи викреслили під час проходження документу через Верховну Раду?»

Напевно всі пам’ятають «бородатий» анекдот: «Куме, Ви любите дітей? – Та власне ні, але самий процес!»… Проте сьогодні скажу кілька слів про процес інший… Можливо для багатьох неактуальний, але для нас, юристів, також вельми цікавий і важливий… Правильно. Йдеться про процес судовий.

Напевно всім, хто активно займається судовою практикою запам’ятався рік 2005, коли набули чинності більшість положень Цивільно-процесуального кодексу України (далі - ЦПКУ) та Кодексу адміністративного судочинства (далі – КАСУ). З’явилось багато гідних уваги новел і це не могло не тішити. Зокрема, створено механізм розв’язання спорів між особою та владою, обов’язок доказування в адміністративних справах покладено на відповідача(читати-орган владних повноважень), навіть судовий збір за звернення до адміністративного суду передбачений мінімальний - 3,40 грн. Ось він доступ людей до правосуддя… Але як часто трапляється (а в Україні трапляється доволі часто) склалось не так як гадалось.

Практичне застосування як ЦПКУ так і, особливо, КАСУ виявило чимало недоліків, недосконалостей, прогалин. Іноді сам дивуєшся: «Чи хтось писав «під себе» чи просто забули зазначити, чи викреслили під час проходження документу через Верховну Раду?» Чого тільки варта відсутність в КАСУ будь-яких строків розгляду апеляційних скарг апеляційним адміністративним судом (бланкетну норму ст. 196 КАСУ не враховуємо). Виходить анекдотично… Доступ до правосуддя нібито є, а ефективно скористатися ним і отримати рішення, що набуло законної сили та ще й в розумні строки надзвичайно важко. Крім цього, варто згадати і тривалу боротьбу між господарськими і адміністративними судами щодо підсудності окремих категорій справ і пов’язану з цим передачу справ з однієї шанованої судової установи до іншої. Зазвичай, інтересами сторін розгляду таких спорів ніхто в системі судової влади не опікувався, як не особливо ними опікується і зараз.

Що ми маємо в результаті? Слід констатувати, що боротьба за повноваження триває. «Пальма першості» по окремим категоріям справ переходять від одних до інших і передбачити певний результат в таких справах надзвичайно важка і невдячна справа. По суті, правильне рішення суду перших 2-х інстанцій скасовується лише з тих підстав, що за той час поки справа слухалась в попередніх інстанціях змінилась позиція Верховного Суду України чи Вищого адміністративного суду України щодо визначення підсудності розгляду цієї категорії справ. Провадження у справі закривається у зв’язку з непідсудністю. Крапка. Час, гроші, нерви особи втрачено. Авторитет судової влади занепадає, зневага все частіше відвідує душі людей.

Хто винен? Винних годі і шукати. Класичний сюжет, що набув надзвичайного поширення на українських теренах і не планує їх полишати.

Що робити? Та, власне, і надалі жити і працювати в цій країні. Іншої не маємо. Чому я про це саме зараз? Народними депутатами України протягом останніх двох років підготовлено низку законопроектів щодо внесення змін до чинного ГПК України та КАС України (проект № 4078 від 18.02.2009 року) а також щодо створення нового Кодексу господарського судочинства України (проекти № 2178 від 06.03.2008 року та № 2777 від 16.07.2008 року) які, у разі проходження їх через парламент і набуття чинності, фактично докорінно змінять український господарський процес. Новий Кодекс давно на часі, оскільки, не зважаючи на законодавчі «латання» старого, прогалин і «білих плям» залишається чимало.

Зокрема, до цього часу не до кінця вирішені деякі питання підсудності господарських і адміністративних спорів, проблеми зловживання сторонами господарського процесу своїми процесуальними правами, питання непрозорості підстав для забезпечення позову, тощо. Новий Кодекс господарського судочинства України більшість з цих питань знімає, але з’являються нові, зокрема пов’язані з обмеженням доступу до апеляції і касації, необов’язковості фіксації судового процесу технічними засобами, а головне, нечіткою і заплутаною системою розмежування спорів, що є підсудними господарським, адміністративним та «загальним» судам.

Дежа вю? Двічі на ті самі граблі? Але чи не надто дороге «задоволення» - створювати чергову колізію до розв’язання аналогічної попередньої. «Sapienti sat» - («Розумному досить») – казали стародавні римляни. Можливо варто прислухатись і нам, українцям, в ХХІ столітті і нарешті розпочати вчитися на помилках… На превеликий жаль, на своїх.

Олександр Онищенко