Минулого тижня президент Російської Федерації Дмитро Медведєв вніс до Держдуми проект федерального закону «Про компенсацію за порушення права на судочинство в розумний строк або права на виконання судового акту в розумний термін».

Минулого тижня президент Російської Федерації Дмитро Медведєв вніс до Держдуми проект федерального закону «Про компенсацію за порушення права на судочинство в розумний строк або права на виконання судового акту в розумний термін».

У пояснювальній записці до законопроекту йдеться про те, що документ був підготовлений відповідно до вимог Європейського суду з прав людини, який наполягає на створенні ефективних способів правового захисту у зв'язку з системним недотриманням розумних строків судочинства і виконання судових актів.

У разі прийняття законопроекту, останній буде гарантувати права громадян на судочинство та виконання судових актів у розумний термін. У разі порушення цих гарантій зацікавленій стороні, яка постраждала від затягування судочинства буде присуджена компенсація, яка буде виплачуватися з державного та місцевих бюджетів. На жаль, проблема затягування строків судочинства, і, тим більше, виконавчого провадження, актуальна не тільки для Росії, але і для інших країн пострадянського простору. Однак про те, щоб свою повільність Феміда оплачувала зі свого гаманця, мова зайшла вперше. Тим часом з позначеними проблемами щодня стикається будь-який практикуючий юрист.

Нижче наводяться думки експертів стосовно цього питання

Ініціатива забезпечення гарантій на судовий розгляд і виконавче провадження протягом розумного строку є дуже позитивною та потрібною. А що ще важливіше – забезпечення можливості компенсації за порушення відповідних гарантій.

На практиці в Україні доводиться часто зустрічатися з випадками затягування судового розгляду, особливо в загальних судах. Не кращою є ситуація з виконавчою службою. Нажаль, випадки повного дотримання судами процесуальних строків і забезпечення дійсно швидкого процесу є радше винятками з правила.

Наведемо один приклад: згідно з п. 4 ст. 122 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, при відкритті провадження у справі постановляє ухвалу, в якій, серед іншого, визначає час і місце попереднього судового засідання. Натомість, на практиці мала місце ситуація, коли суддя вказав в ухвалі, що «про день та час попереднього судового засідання повідомить сторони додатково». При цьому, такого додаткового повідомлення довелося чекати більше трьох місяців.

Право на розгляд справи судом упродовж розумного строку, яке закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, може порушуватися як судом, так і сторонами процесу.

Вищий господарський суд України в нещодавньому Інформаційному листі № 01-08/140 від 15.03.2010 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві» спробував дати відповідь на запитання – як боротися з затягуванням судового розгляду сторонами в господарському процесі (наприклад, заявлення численних необґрунтованих відводів суддям, нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання часто без поважних причин, подання необґрунтованих клопотань про вчинення судом процесуальних дій, одночасне оскарження судових рішень в апеляційному і в касаційному порядку, подання апеляційних та касаційних скарг на судові акти, які не можуть бути оскаржені, тощо.).

У той же ж час, не менш актуальним в Україні є питанням забезпечення захисту прав учасників процесу від зловживань з боку суду. На цьому питанні наголошував Верховний Суд України в Листі № 1-5/45 від 25.01.2006 р., наводячи численні приклади порушення українськими судами права на судовий розгляд впродовж розумного строку.

Так, у справі «Лещенко і Толюпа проти України», що розглядалася Європейським судом з прав людини, розгляд цивільного позову про відшкодування шкоди розпочався в листопаді 1993 р. і закінчився винесенням ухвали Верховним Судом України 4 грудня 2003 р. Загальна тривалість провадження у справі становила понад 10 років і 1 місяць. Євросуд звернув увагу, що основною причиною затягування розгляду було неодноразове відправлення справи на новий розгляд.

Донедавна у Верховній Раді України перебував законопроект № 3665 від 28.01.2009, який мав сприяти розгляду справ в розумний строк. Проте, нещодавно, 11.03.2010, він був відкликаний. Натомість, на сьогодні є зареєстрований законопроект № 5420 від 08.12.2009, який пропонує ряд змін, щодо забезпечення розумного строку розгляду справ судом. У той же ж час, на відміну від попереднього законопроекту вже не пропонується механізму відшкодування компенсації за порушення відповідного права.

Отож, запроваджувати зміни до законодавства, аналогічні тим, які нещодавно ініціювалися в Росії, не тільки варто, але й дуже потрібно. Тільки при забезпечені ефективної можливості компенсації за порушення права на «швидкий суд», а також запровадженні реальної відповідальності суддів за порушення цього права, ми зможемо забезпечити розгляд справ впродовж розумного строку.

Я дійсно вважаю ініціативу президента Росії Дмитра Медведєва щодо прийняття закону про компенсацію за порушення права на судове провадження у розумний строк або права на виконання судового акту в розумний строк дуже доброю ознакою для розвитку правового суспільства та держави яка поважає закон та права своїх громадян.

Та чи буде така ініціатива Президента РФ дієвою? А ще більше питання, чи буде дієвим подібний нормативний акт в умовах сучасного стану судової системи України?

Будь який спеціаліст в області права, який хоч раз був присутній в судовому засіданні знає, що причин для затягування судового розгляду може бути декілька, їх умовно можна поділити на два типи, зумовлені об’єктивними факторами, та пов’язані з волею сторін чи суду.

Об’єктивними факторами можуть бути відомі всім факти відсутності суддів у суді, наприклад, в Дніпропетровському районному суді Дніпропетровської області, протягом 2007 – 2008 року, з п’яти суддів, посади яких передбачені штатним розкладом, реально працювало двоє. При цьому, судові засідання призначались через рік після подання документів до суду. А у разі неявки однієї зі сторін справи у засідання суду справа відкладалась на 10-11 місяців!!!

Факторами пов’язаними з волею однієї зі сторін справи можуть бути найрізноманітніші засоби та прийоми відомі нам як процесуальні диверсії. Крім того, в моїй практиці, був випадок, коли затягуванню процесу сприяла воля самого судді, при цьому, жодних видимих причин для цього не було. Просто суддя не мав жодного бажання до швидкого вирішення спору, і це не задовольняло як позивача так і відповідача. Справа була вирішена тільки після переводу даного судді до апеляційного суду та передачі справи до іншого судді.

Таким чином, вважаю, проблеми з затягуванням розгляду справи не можуть бути вирішені прийняттям нормативного акту, ця дія може, і повинна бути однією зі складових частин комплексного процесу реформування судової системи України.

Відносно того, чи часто я стикаюсь з ситуаціями затягування процесу, можу відповісти – так. І, на мою думку, це пов’язано по перше з тим, що спори в яких я приймаю участь останнім часом пов’язані зі стягненням заборгованості на користь банку, та іншими спорами, пов’язаними з банківською діяльністю. Відповідачеві, іноді просто життєво, необхідно затягувати розгляд справи шляхом подання найрізноманітніших клопотань, які очевидно, не будуть задоволені судом, оскарженням всіх процесуальних документів, призначенням експертиз, неявками в засідання, тощо.

У кожному демократичному суспільстві людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у разі порушення її основних прав, гарантованих конституцією чи законом. Цей принцип закріплено в статті 8 Загальної декларації прав людини. Він також знайшов відображення у конституціях багатьох демократичних держав. Крім того, це закріплено частиною 1 статті 55 Конституції України, в якій зазначено: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом». Проте, механізми ефективної реалізації цього права, яке закріплено на конституційному рівні, залишаються недосконалими. Зокрема, у статті 157 Цивільного процесуального кодексу України зазначено:

1. 1. Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів – одного місяця.
2. 2. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на один місяць.

Аналогічні строки встановлені і в господарському судочинстві. У частині 1 статті 69 Господарського процесуального кодексу України зазначено: «Спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви». Для адміністративного та кримінального судочинства національним законодавством також закріплені відповідні строки розгляду справ.

Проте, незважаючи на таку чітку регламентацію строків розгляду певних категорій справ у національному законодавстві, на практиці ми маємо абсолютно іншу картину. На жаль, непоодинокими є випадки, коли цивільні справи в судах першої інстанції розглядаються роками, у середньому тривалість розгляду справи становить від 1 до 3 років. Така сама ситуація спостерігається і щодо господарських, адміністративних і кримінальних справ.

Окремо слід виділити розгляд судами кримінальних справ, коли підсудні роками чекають у слідчих ізоляторах на винесення вироку. На цю ситуацію неодноразово звертав увагу Європейський суд з прав людини, оскільки більшість скарг громадян проти України стосується саме порушення їх права на справедливий судовий розгляд у розумні строки. На жаль, така ситуація склалася майже в усіх державах пострадянського простору. Тому внесення Президентом Російської Федерації Дмітірєм Мєдвєдєвим у Державну Думу проекту Федерального закону «О компенсации за нарушение права на судопроизводство в разумный срок или права на исполнение судебного акта в разумный срок», на мою думку, є одним з найважливіших кроків у напрямі підвищення ефективності захисту прав і свобод людини і громадянина. Вважаємо, що прийняття аналогічного Закону в Україні, може суттєво покращити ситуацію з розглядом справ у судах загальної і спеціальної юрисдикцій всіх інстанцій, в тому числі апеляційних і касаційних скарг.

На окрему увагу заслуговує питання недобросовісної реалізації своїх процесуальних прав сторонами судового процесу та безвідповідальне ставлення органів державної влади до своїх прав і обов’язків, що призводить до затягування розгляду судових справ та виконання судових рішень.

На жаль, у судовій практиці трапляються випадки коли сторона у справі розуміючи безпідставність пред’явленого нею позову або настання своєї відповідальності як відповідача у справі за порушення прав позивача, а також, користуючись недосконалістю нашого процесуального законодавства, свідомо затягує судовий процес.

Тому в Україні слід прийняти відповідний закон, який би захистив права кожної людини і громадянина на справедливий судовий розгляд її справи у розумний строк та передбачив належну компенсацію за їх порушення. Цей закон, на мою думку, повинен заповнити ту прогалину, яка дає можливість державним органам, сторонам судового процесу та його учасникам недобросовісно користуватися своїми процесуальними правами. Саме тоді, закони в нашій державі почнуть працювати на суспільство, а не на окремих його представників.

Порушення «розумних строків» при розгляді справи в судових інстанціях, та виконання рішення державною виконавчою службою є наболілим питанням не лише для Російської Федерації, але й України в тому числі. Звертаючись до суду за захистом своїх прав, людина розраховує не лише на швидке вирішення конфліктної ситуації, але й на швидке відновлення порушених прав.

Ініціатива президента РФ є досить цікавою, необхідною і такою, що потребує додаткового вивчення. Як доводить практика розгляду справ у судах, як України так і РФ, одна справа може розглядатись декілька років. Законодавство обох країн дає багато можливостей для затягування справ і все це при тому, що поняття «розумний строк розгляду» присутній в законодавстві, а на виконання рішення суду у державної виконавчої служби взагалі є чітко визначений строк – 6 місяців. Проте все це залишається лише на папері, адже окрім законодавчих норм, існує таке поняття – як людський фактор. Враховуючи завантаженість судових та виконавчих органів, говорити про розумні строки взагалі не доводиться. На мою думку, звичайно, необхідно встановлювати відповідальність посадових осіб за навмисне або халатне затягування судового процесу чи виконання судового рішення. Особи, які не є «постраждалими» в результаті затягування строків розгляду чи виконання, звичайно мають отримувати компенсацію від держави, адже саме зволікання чи невиконання посадовими особами державних органів не лише не відновили порушених прав, за захистом яких особа вимушена була звернутись до суду, але й фактично ще більш ускладнила ситуацію, оскільки не змогла забезпечити реалізацію особами права на захист. Проте кожен з нас розуміє, що таке право скоріш за все залишатиметься на папері, ще досить довгий час, адже аби домогтись компенсації за затягування судового процесу чи несвоєчасного виконання рішення суду, необхідно знову ж таки звернутись до суду. Особисто мені ,цікаво було б подивитись на суддю, котрий прийме рішення, яким визнає винним свого колегу.

Особисто я вважаю, що необхідність в подібних ініціативах відпаде, як тільки більш професійно та чітко буде працювати судова система та виконавча служба.

Как известно, постановлением Европейского Суда по правам человека от 15 января 2009 г. по делу "Бурдов против России (No. 2)" Российскую Федерацию обязали ввести внутренние инструменты правовой защиты лиц, пострадавших от несвоевременного исполнения национальных судебных актов.

На исполнение этой обязанности и направлены проект федерального закона"О компенсации за нарушение права на судопроизводство в разумный срок или права на исполнение судебного акта в разумный срок>> и, что не менее важно, рассматриваемый параллельно законопроект о внесении соответствующих изменений в отдельные законодательные акты РФ в связи с принятием названного выше федерального закона. Законодательная инициатива Президента РФ может быть оценена только положительно. Проблема несвоевременного исполнения судебных актов, как и проблема затягивания сроков рассмотрения дел судами, действительно актуальна для России, нам как адвокатам приходится часто с нею сталкиваться. При этом вопросы выплаты компенсаций жертвам несвоевременного рассмотрения судебных дел, необоснованных задержек в исполнении судебных актов должны решаться на национальном уровне, обращение в ЕСПЧ может выступать лишь крайней мерой.

В то же время нужно отметить, что эффективность нового законопроекта (в случае, если он станет законом) будет во многом зависеть от того, насколько адекватными будут суммы присуждаемых по этому закону компенсаций. Приведенные в рассматриваемых законопроектах критерии определения конкретных сумм компенсаций оставляют простор для судебного усмотрения (какие-то однозначные критерии, в принципе, сложно выработать). Поэтому нельзя исключать, что, как и в случае с возмещением расходов на юридические услуги, компенсацией морального вреда, суды будут на основании нового закона присуждать заявителям не вполне адекватные компенсации.

Даже практика ЕСПЧ не всегда сможет выступать ориентиром для национальных судов, так как она относится, в первую очередь, к вопиющим случаям проволочек. Для более <<ординарных>> ситуаций российским судам придется определять суммы компенсаций самостоятельно. Вместе с тем, именно от справедливости размеров конкретных компенсаций зависит, станет разбирательство в национальных судах России полноценным инструментом защиты прав или только промежуточным этапом до, опять же, обращения в ЕСПЧ. Не менее важен вопрос о том, повлияет ли принятие закона <<О компенсации за нарушение права на судопроизводство в разумный срок или права на исполнение судебного акта в разумный срок>> на собственно соблюдение сроков рассмотрения дел и исполнения судебных актов.

Проект предусматривает для государства возможность взыскать сумму компенсаций, выплаченных за просрочку исполнения решений судов, с виновных в просрочке должностных лиц. Если суммы компенсаций будут значительными, а государство - последовательным в предъявлении регрессных исков, то дисциплина чиновников должна повыситься. Если же компенсации будут неадекватно маленькими либо государство не будет последовательно взыскивать такие компенсации с чиновников в порядке регресса, то эффективность указанной законодательной новинки будет нулевой.

При этом какие-либо механизмы воздействия на неторопливо рассматривающих дела судей проектом вообще не предусмотрены. Если подвести итоги, то рассматриваемые законопроекты -- интересная инициатива, однако ее эффективность целиком зависит от того, как судьи (то есть, те же чиновники) будут эти законы применять.

Наличие законов о компенсациях за нарушение разумных сроков рассмотрения дел и исполнения судебных актов представляется нормальным для любой страны, даже если ее судьи и чиновники не грешат проволочками. Отдельным странам СНГ, а также Восточной Европы это необходимо вдвойне, учитывая количество жалоб на нарушения подобного рода.