Останнім часом з’явилося багато випадків порушень прав фізичних та юридичних осіб з боку правоохоронних органів. Слідчі податкової міліції, управління по боротьбі з організованою злочинністю, або прокуратури, виносять постанову про порушення кримінальної справи, але не стосовно конкретної особи, а «по факту» вчинення «злочинів», отримуючи, нібито, законні підстави в рамках розслідування справи проводити слідчі дії... нерідко, дії правоохоронців є просто незаконними, та не вписуються в жодні норми чинного процесуального законодавства.

Ігор Годецький, адвокат

Останнім часом в моїй практиці з’явилося багато випадків порушень прав моїх клієнтів (фізичних та юридичних осіб) з боку правоохоронних органів. Слідчі податкової міліції, управління по боротьбі з організованою злочинністю, або прокуратури, виносять постанову про порушення кримінальної справи, але не стосовно конкретної особи, а «по факту» вчинення «злочинів», отримуючи, нібито, законні підстави в рамках розслідування справи проводити виїмки, обшуки юридичних осіб, а фізичних осіб «смикати» безкінечними повістками про виклик, в якості свідка, погрожуючи, що в разі неявки будуть застосовуватися відповідні заходи, щодо примусового приводу. Крім того, нерідко, дії правоохоронців є просто незаконними, та не вписуються в жодні норми чинного процесуального законодавства.

З метою захисту інтересів громадян, підприємств, та їх керівництва, ми намагаємося оскаржити через суд такі незаконні дії працівників правоохоронних органів. І тут виникає колізія:

Формально, ми маємо повне право звернутися в суд, з будь-якого приводу, коли вважаємо, що наші права або інтереси порушені. Так, в Основному законі нашої держави (ст. 55 Конституції України) зазначено, що «права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».

Більше того, і процедура оскарження дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, в нашій державі, нібито, передбачена, реалізується вона через систему адміністративних судів. Так, згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Крім того, відповідно до ст. 6 КАС України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Звертаючись до адміністративного суду з відповідним позовом, відповідачем у якому є правоохоронний орган, ми отримуємо стандартне, «відкатане» рішення – Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі. Підстави, на які «хором» посилаються судді адміністративних судів (наприклад, суддя Окружного адміністративного суду м. Києва Вовк П. В. в Ухвалі від 08.12.2009р. по справі № 2а-15589/09/2670, або суддя Окружного адміністративного суду м. Києва Каракашьян С. К. в Ухвалі від 15.03.2010р. по справі № 2а-3912/10/2670, або суддя все того ж Окружного адміністративного суду м. Києва Донець В. А. в Ухвалі від 04.12.2009р. по справі № 2а-15242/09/2670) є вищезазначена стаття-виняток, а також ст. 234 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України), відповідно до якої, дії слідчого можуть бути оскаржені до суду. Скарги на дії слідчого розглядаються судом першої інстанції при попередньому розгляді справи або при розгляді її по суті.

Разом з тим, за правилами іншого судочинства, зокрема кримінального, подібні справи не можуть бути розглянуті, оскільки: відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Але мої клієнти, в інтересах яких я звертаюсь в адміністративний суд, не є учасниками жодного кримінального процесу, якими відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 32 КПК України є лише обвинувачений, підозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, оскільки кримінальні справи, в рамках яких вчиняються незаконні дії з боку правоохоронців, є умовно-абстрактними, так як порушені по факту, і не мають не обвинувачених, ні підозрюваних, а мають лише чисельних свідків, над якими знущаються. А це означає, що мої клієнти не мають, як свідки, можливості звернутися зі скаргою на дії правоохоронців, в порядку кримінального судочинства, так як не є його учасником.

З моменту виклику особи, в якості свідка по справі, ця особа набуває прав та обов’язків свідка. Хоча чинне законодавство, нібито, і містить статтю під назвою «права свідка», але розписані ці права досить «туманно». Так, в ст. 61-1 КПК України (що закріплює права свідка), не передбачено права оскаржувати незаконні дії працівників правоохоронних органів в судовому порядку. І як в анекдоті: «Потрібно знати свої права, а обов’язки Вам пояснять!», чинне законодавство чітко прописує обов’язки свідків. Так, статтею 70 КПК України закріплене такий обов’язок свідка, як з’являтися в зазначені місце і час і давати правдиві показання про відомі йому обставини в справі. Правоохоронні органи активно зловживають цією статтею, і пачками щоденно розсилають повістки (як, також, до речі, часто не відповідають за формою чинному законодавству) свідкам, з вимогою з’явитися за власний кошт до правоохоронного органу. Те, що за прогули (а повістка оформлена з порушенням вимог чинного законодавства не може бути належним поясненням відсутності на роботі) такого горе-свідка можуть звільнити з роботи – працівників правоохоронних органів не хвилює! Результатом є явне порушення прав громадянина, а конституційного права звернутися в суд людина позбавлена.

Таким чином, адміністративні суди, використовуючи недосконале українське законодавство, замість захисту прав людини, позбавляють громадян права на судовий захист їх прав та інтересів від незаконних посягань правоохоронних органів. А правоохоронні органи, в свою чергу, відчуваючи повну безкарність своїх дії, грубо порушують чинне процесуальне законодавство, ігнорують конституційні та процесуальні права громадян. Ця ситуація потребує негайного втручання громадськості взагалі, і юристів, і журналістів в першу чергу. Адже Верховний суд усунувся від аналізу стану справ у судах, і жодним чином не коментує «перлів» судів на які вже були посилання в цій статті.