Процедура державної реєстрації нормативно-правових актів запроваджена з 1 січня 1993 року згідно з Указом Президента України від 03.10.92 № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (із змінами).

Процедура державної реєстрації нормативно-правових актів запроваджена з 1 січня 1993 року згідно з Указом Президента України від 03.10.92 № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (із змінами).

Так, відповідно до абзацу другого пункту 6 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 № 731 (із змінами) (далі – Положення про державну реєстрацію), Міністерство юстиції здійснює державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Процедура державної реєстрації застосовується органами юстиції до актів будь-якого виду незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно» та іншими, а також прийнятих в порядку експерименту, якщо в них є одна або більше норм (правил поведінки), що:

зачіпають соціально-економічні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гарантовані Конституцією та законами України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та acquis communautaire, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації;

мають міжвідомчий характер, тобто є обов’язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Наприклад, Національний банк України згідно зі статтею 2 Закону України «Про Національний банк України» є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління. Разом з цим відповідно до статті 56 зазначеного Закону Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку України підлягають обов’язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, проте згідно з частиною другою статті 11 цього Закону документи нормативного характеру цього Фонду, які стосуються прав і обов’язків страхувальників та застрахованих осіб, підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому для реєстрації нормативно-правових актів органів виконавчої влади. Така сама ситуація склалася у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійному фонді України.

Державна комісія України по запасах корисних копалин є установою, що діє при Мінприроди і провадить науково-технічну діяльність, пов’язану з проведенням на замовлення користувачів надр або за дорученням відповідних центральних органів виконавчої влади державної експертизи геологічних матеріалів з вивчення і використання надр та оцінки запасів корисних копалин (пункт 1 Положення про Державну комісію України по запасах корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2000 № 1689). ДКЗ розробляє, в установленому порядку затверджує та подає на державну реєстрацію нормативно-правові акти, що регламентують застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ окремих видів або груп споріднених видів корисних копалин, та інші нормативно-правові акти, якими встановлюється зміст, оформлення та порядок подання на державну експертизу матеріалів, що містять геолого-економічну оцінку запасів родовищ корисних копалин (підпункт 16 пункту 4 зазначеного Положення).

З викладеного вбачається, що акти ряду державних органів, які за своєю правовою природою не належать до центральних органів виконавчої влади, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції відповідно до спеціальних законів.

Разом з цим розглянемо випадок, коли центральний орган виконавчої влади не подає свої нормативно-правові акти на державну реєстрацію до Міністерства юстиції.

Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 30.10.2000 № 1167 «Питання Національної комісії регулювання електроенергетики України» НКРЕ є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, підконтрольним і підзвітним Президентові України.

Національна комісія регулювання електроенергетики згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 14.03.95 № 213 (у редакції Указу Президента України від 21.04.98 № 335) (далі – Положення про НКРЕ), розробляє і затверджує обов’язкові для виконання нормативні акти з питань, що належать до її компетенції.

Відповідно до абзацу другого пункту 13 Положення про НКРЕ рішення НКРЕ, прийняті в межах її повноважень, є обов’язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, які здійснюють діяльність на оптовому ринку електроенергії, ринках газу, нафти та нафтопродуктів.

Разом з цим статтею 3 Указу Президента України від 21.04.98 № 335 «Питання Національної комісії регулювання електроенергетики України» встановлено, що на рішення НКРЕ не поширюється дія Указу Президента України від 03.10.92 № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» в частині встановлення цін і тарифів, за винятком цін і тарифів для населення, та на рішення Національної комісії регулювання електроенергетики щодо функціонування ринків, що регулюються Національною комісією регулювання електроенергетики.

Зазначена норма на сьогодні є підставою для неподання на державну реєстрацію нормативно-правових актів НКРЕ і тому не узгоджується із законодавством про державну реєстрацію, яке на сьогодні не містить жодних застережень щодо непоширення його на будь-які центральні органи виконавчої влади.

Верховною Радою України 18.11.2009 за № 1729-VI прийнятий Закон України «Про нормативно-правові акти» (далі – Закон), яким встановлено порядок проведення державної реєстрації підзаконних нормативно-правових актів, а також передбачено відповідальність за порушення законодавства про державну реєстрацію підзаконних нормативно-правових актів.

Згідно з частиною другою статті 49 Закону підзаконні нормативно-правові акти, зазначені у пунктах 4-10 частини третьої статті 6 Закону, за винятком нормативно-правових актів Національного банку України і Центральної виборчої комісії, підлягають державній реєстрації.

Враховуючи те, що Закон 22 грудня 2009 року ветований Президентом України, зазначене питання на сьогодні залишається не вирішеним.

Але, на мою думку, розглянута у цій статті проблема має бути вирішена. Одним із варіантів такого вирішення може бути внесення відповідних змін до Указу Президента України від 21.04.98 № 335 «Питання Національної комісії регулювання електроенергетики України».

Департаменту державної реєстрації нормативних актів