Організація податкового контролю: міжнародний досвід

Библиотека - полезная информация

авг

2010

Організація податкового контролю у країнах світу здійснюється таким чином:

1) адміністративна централізація як напрямок ефективності контролю.

Існують тенденції жорсткої централізації (Німеччина, Швеція) та, навпаки, делокалізації (Канада, Італія). Сильна централізація існує саме у питанні збору декларацій і керування засобами платежу, примусового стягнення й контролю великих підприємств;

2) політика програмування податкової перевірки.

Зазвичай визначається політика податкової перевірки, яка на дворічний або трирічний період вказує загальні напрямки, фіксує першорядні, кількісні і якісні цілі.

Через федеральну організацію Німеччини політика контролю в цій країні визначена на рівні федеральних земель. У той же час Бундестаг має право втручатися в роботу місцевих структур для перевірки великих підприємств та погоджувати частоту перевірок з категоріями платників податків і географічний розподіл коштів.

Планування контролю залишається централізованим у країнах півдня (Італія, Іспанія), а також у Японії. Більш розсередженою вона є в країнах, які працюють із групами платників податків - США, Великобританія, Швеція, Нідерланди;

3) здійснення контролю.

Узагальнено контроль здійснюється структурами, що мають різні організаційні територіальні рівні (місцеві, департаментські або регіональні), наприклад, як у Франції. Їхня компетенція найчастіше визначається географічними критеріями й оборотом підприємств, які необхідно перевірити. В деяких країнах, як, наприклад, у Німеччині, Іспанії, Італії, Великобританії існують національні або федеральні структури контролю. Інші країни, такі як Канада, Нідерланди, США, Ірландія мають оперативні управління, організовані по групах платників податків у національному масштабі, але впроваджені на регіональному рівні.

Повноваження органів контролю:

1) право на одержання інформації.

Податкова інформація може вимагати від будь-якої особи надання будь-якої довідки або підготовки будь-якого документу, що відноситься до податкового законодавства. Відомості, зібрані у цьому випадку, можуть бути використані для оподаткування й перевірки будь-яких послуг фізичної або юридичної особи.

Використання права на одержання інформації не повинне дозволяти жодним чином здійснювати критичний аналіз бухгалтерського обліку. Операції збору інформації повинні мати вузький характер і обмежуватися випискою бухгалтерських паперів або копією з документів. Таке визначення права часто не еквівалентно в різних країнах. В Німеччині, Іспанії, Великобританії використання цього права обмежене.

Практику права на одержання інформації в різних країнах можна коротко викласти в таблиці.

Права на отримання інформації у різних країнах

Країна	Право повідомлення (зв`язку)
Німеччина	Практика права не передбачена спеціальними документами
Канада	Право існує як по відношенню до платників податків, так і по відношенню до третіх осіб
Іспанія	Право не є предметом регламентації, разом з тим адміністрація може здійснювати це право
США	У права є широка сфера застосування як до всіх платників податків, так і до третіх сторін без обмеження. Документ повинні зберігатись залежно від корисності для установи оподаткування.
Франція	Право використовується дуже широко і стосується як самого платника податків, так і третьої сторони
Ірландія	Не існує чіткої відмінності між правом на одержання інформації й правом перевірки. Право розглядати бухгалтерські документи й згода платника податків є загальними для обох процедур. Можна це розглядати як звичайний контроль, який здійснюється без дозволу вищих податкових органів
Італія	Право дозволяє адміністрації зібрати у третіх осіб інформацію про платника податків. Це право реалізується шляхом складання та направлення запиту
Японія	Право існує у відношенні боржників та здійснюється у письмовому вигляді
Нідерланди	Право досить широко використовується та дозволяє отримати інформацію як від платника податків, так і від третіх сторін
Швеція	Можливість запитувати в платника податків, який вважається боржником, будь-які необхідні відомості. Право на одержання інформації може здійснюватися в третьої сторони тільки у письмовій формі у вигляді вимоги.

2) право перевірки.

Право перевірки можна визначити як можливість для адміністрації перевіряти існування й точність заявлених елементів, починаючи з бухгалтерських даних і уточнюючих документів, що зберігаються платником податків. Разом з тим способи, поширення, строк, навіть ціль контролю мають різну практику:

- процедура, специфічна для контролю фізичних осіб, не узагальнена, навіть якщо методи контролю над доходами широко поширені (баланс, вільні обігові кошти, баланс готівки);

- деякі країни не застосовують контролю на місці (Великобританія);

- одна з головних відмінностей між країнами стосується несподіваного характеру проведення перевірки. В Німеччині, Іспанії, Італії право перевірки здійснюється зненацька.

- більшість країн передбачають обов`язкове співробітництво із платником податків, що перевіряється;

- відсутні обмеження строку контролю на місці для Німеччини, Канади, США, Нідерландів, Японії, Швеції.

3) право візиту й конфіскації

Ця процедура є процедурою несподіваного контролю, проведеною спеціалізованими агентами. Ці обшуки здійснюються на прохання податкових органів при наявності дозволу судової влади агентами адміністрацій, які повинні проникнути в торговельні, приватні приміщення. Під час обшуку агенти збирають інформацію й документи, які можуть довести факт шахрайства, таємної діяльності, приховування доходів, фіктивної діяльності і передачу доходів, підробки щодо податкової пільги, шахрайства з європейськими субсидіями.

← назад ↑ наверх