Маючи на меті познайомити читачів з польською системою забезпечення прав дитини у судовому процесі, ми продовжуємо публікувати уривки з інтерв’ю відомого експерта у сфері прав дитини, співробітниці варшавського Гельсинського Фонду Прав Людини Ельжбети Чиж.

Маючи на меті познайомити читачів з польською системою забезпечення прав дитини у судовому процесі, ми продовжуємо публікувати уривки з інтерв’ю відомого експерта у сфері прав дитини, співробітниці варшавського Гельсинського Фонду Прав Людини Ельжбети Чиж.

В інтерв’ю, даному спеціально для проекту «Суд, дружній до дитини», пані Чиж торкнулася практично усіх аспектів проблеми забезпечення прав дитини у рамках польської судової системи. У цьому матеріалі ми спробуємо висвітлити проблему врахування думки дитини під час винесення судових рішень. А провести деякі паралелі й порівняти польську та українську системи нам допоможе експерт Харківської обласної фундації «Громадська ініціатива» кандидат юридичних наук Ганна Христова.

У Польщі процесуальна дієздатність дитини починається з 13 років. Пані Ельжбета Чиж проілюструвала це простим прикладом: дитина з цього віку, яка купила книжку в магазині й побачила в ній помилки, може самостійно звертатися зі скаргою на магазин до суду й сама вести цю справу. Хоча, за словами нашого польського експерта, на практиці частіше за все від імені дитини це роблять батьки.

З досягненням тринадцятиріччя дитина отримує право звертатися до суду й брати участь у справах, стосовно її всиновлення, шукати в суді рішення проблем між нею і батьками. Одначе такі справи дуже рідко слухаються у суді. Діти частіше вчиняють так, як вважають за потрібне їх батьки чи законні представники, й рідко оскаржують їх рішення у судовому порядку. Польські судді зобов’язані вислухати думку дитини, яка досягла тринадцятиріччя, при всиновленні чи переведенні її у прийомну родину (Ельжбета Чиж скептично оцінює таку норму закону – на практиці майже ніхто не всиновлює таких дорослих дітей).

Якщо суддя вважає, що дитина, яка не досягла тринадцятирічного віку, усвідомлює своє становище і ситуацію у родині, він може вислухати думку дитини з питання її всиновлення. У випадку визначення країни проживання дитини (якщо один з батьків проживає за межами Польщі) слухання думки дитини є обов’язковим елементом процедури, навіть якщо дитині виповнилося лише 6 років.

Польське законодавство дозволяє суддям у  деяких випадках не заслуховувати думку дитини. Якщо суддя вважатиме, що опитування у якості свідка може травмувати дитину, він має право відмовитися від цієї процедури й звернутися  за експертним висновком до спеціалістів Психолого-консультаційних Центрів, які здійснюють незалежну експертизу ситуації у родині. Пані Чиж відзначає, що у більшості цивільних справ у Польщі дитина не є стороною справи, але суддя може її вислухати. Дитина може й самостійно звернутися до суду. В такому випадку, суддя відкриває провадження по справі від свого імені.

Я відзначає Ельжбета Чиж, на практиці багато хто з суддів у Польщі, так само, як і їх українські колеги, не знайомі з Європейською конвенцією про здійснення прав дитини. Справи за участю дітей розглядаються польськими судами переважно на основі польських Сімейно-опікунського и Цивільного кодексів. Але, на відміну від України, ратифікація Європейської Конвенції  про здійснення прав дитини не потребувала змін у польському законодавстві. Уряд обрав ті два аспекти здійснення прав дитини, які були найбільш врегульовані у діючому законодавстві – процедура всиновлення дитини й урахування її думки у суді.

Пані Чиж вважає конвенцію дуже важливим документом і жалкує, що мало хто з суддів використовує її у своїй практиці. Але якщо польське національне законодавство не суперечить букві й духу Європейської Конвенції про реалізацію прав дитини, то ситуація в Україні в цьому сенсі до останнього часу була суттєво гіршою. Хоча, слід зазначити, що ухвалений у травні цього року Закон «Про внесення змін у деякі законодавчі акти стосовно забезпечення прав дітей» усуває багато з прогалин у національному законодавстві.

Експерт проекту «Суд дружній до дитини»  Ганна Христова, коментуючи інтерв’ю пані Ельжбети Чиж, зробила акцент на віці, з якого дитина набуває права звертатися до суду за захистом своїх прав і інтересів, а також на особливостях урахування думки дитини за законодавством України:

«Сімейним кодексом України прямо передбачено, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. Отже, за законодавством України, особа, яка не досягла повноліття і визнана суб’єктом сімейних відносин з чотирнадцяти років, при зверненні до суду є самостійним суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин і повинна бути наділена процесуальними правами та юридичними обов’язками сторони в повному обсязі. В зв’язку з цим, на виконання міжнародних зобов’язань України щодо дотримання прав дитини нещодавно Цивільний процесуальний кодекс України було доповнено статтею «Забезпечення захисту прав малолітніх або неповнолітніх осіб під час розгляду справи». Цією статтею передбачено, що під час розгляду справи малолітня або неповнолітня особа має, окрім загальних, також процесуальні права безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки, отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд тощо.

При цьому вказується, що суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та  передбачених  міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Таке положення дає додаткові підстави наполягати на дотриманні судами України Європейської конвенції про здійснення прав дітей, яка має принципове значення в світлі реалізації дитиною права на судовий захист та врахування позиції дитини в судовому процесі.

Що ж стосується права дитини на врахування її думки при вирішенні спорів, які стосуються її прав та інтересів, то ця проблема досить докладно врегульовується національним законодавством України. Відповідно до Сімейного кодексу України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має  бути вислухана при вирішенні  між батьками або іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Крім того, в окремих статтях Сімейного Кодексу України передбачається необхідність врахування думки дитини при вирішенні тих чи інших питань, що стосуються її особисто чи питань сім’ї, в окремих випадках вказується, що відповідні питання дитина вирішує самостійно. Так, статтею 160 СКУ передбачається, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Проте місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. У разі, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Сімейний  кодекс України вимагає згоди  дитини у разі її усиновлення (ст. 218 СКУ), проживання у сім`ї патронатного вихователя (ст.253 СКУ), влаштування дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, до прийомної сім`ї (ст.256-3 СКУ), а також до дитячого будинку сімейного типу (ст. 256-7 СКУ), якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Врахування думки дитини прямо передбачається Сімейним кодексом України також у випадках реалізації особистих немайнових прав та обов’язків батьків та дітей, зокрема у разі зміни прізвища дитини її батьками. Так, у разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років. А прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою. У разі, якщо батько змінив своє ім`я, по-батькові дитини, яка досягла чотирнадцяти років, змінюється за її згодою.

Таким чином, за останні роки на рівні національного законодавства України зроблено помітні кроки на шляху приведення його у відповідність з міжнародними та європейськими стандартами захисту прав та інтересів дитини в судовому процесі. Проте ефективність таких змін залежить від того, наскільки вони сприятимуть вдосконаленню судової практики в цій сфері, що є передумовою реальних соціальних перетворень в галузі захисту прав дитини та її найкращих інтересів».