Оподаткування операцій між пов’язаними особами

Контролюючим органом було проведено планову виїзну перевірку ТОВ«Кінотеатр» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

За наслідками проведеної перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що позивачем, зокрема порушено:

• п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в наслідок чого підприємством занижено податок на прибуток та занижено від’ємне значення податку на прибуток.;
• п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено ПДВ в періоді, що перевірявся.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення.

Під час розгляду справи, було встановлено, що однією з підстав для висновку контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є, зокрема, твердження про те, що ТОВ при здійсненні операцій з надання в оренду власних приміщень, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов’язаним особам, та база оподаткування ПДВ були визначені за цінами, меншими за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Зазначені висновки, обґрунтовуються відповідачем довідкою ТОВ «АН Х».

Суди попередніх інстанцій встановили, що між ТОВ «Кінотеатр» та ТОВ «Кіноцентр» був укладений договір оренди. На підставі вищезазначеного договору ТОВ «Кінотеатр» передав ТОВ «Кіноцентр» у строкове платне користування, зокрема, нежитлове приміщення.

Слід зазначити, що засновником ТОВ «Кінотеатр» та ТОВ «Кіноцентр» є ОСОБА_1.

При цьому, з метою перевірки діяльності позивача контролюючим органом встановлено, що відповідно до довідки ТОВ «АН Х», вартість 1 м2 торгівельних нежитлових приміщень, розташованих у місцезнаходженні ТОВ «Кінотеатр» становить на початку 2008 року суму, еквівалентну від 25 до 35 доларів США. Таким чином, відповідач дійшов висновку, що враховуючи мінімальну вартість оренди та ставку НБУ на дату здійснення операції, сума орендної плати, з урахуванням звичайних цін, становить 1734949,71грн. Отже, позивач до складу валових витрат не віднесено 850791,00, а до складу податкового зобов’язання з ПДВ не віднесено 170158,00грн. за 9 міс. 2008 року.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 10 серпня 2010 р. по справі К-18844/10 відхилив зазначені вище висновки податкового органу, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Відповідно до п.13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Отже, виходячи з приписів наведеної норми законодавства, звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях мають бути установлені на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, проведеної уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Підпунктом 1.20.6 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено: у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Крім того, відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. А згідно з п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування.

Слід зазначити, що під час проведення перевірки, податковий орган має право звернутись з запитом, а платник податків зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатись на норму абз.1 п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1  Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Однак, відповідач таким своїм правом не скористався, натомість, послався у акті перевірки на довідку, яка видана ТОВ «АН Х».

Позивач, при укладанні договору з пов’язаною з ним особою, може застосовувати середньостатистичні ціни. Крім того, слід зауважити, що звичайною ціною є ціна, яка визначена у договорі, тим паче, що у місці розташування позивача немає подібного закладу. Крім того, ТОВ «АН Х»не відноситься до державних органів статистики, тому вищевказана довідка не є статистичним документом.

Також, слід зазначити, що відповідно до договору оренди, мета оренди, визначена як здійснення господарської діяльності відповідно до статутних завдань, зокрема кінопоказу. Крім того, зазначеним договором позивач передав ТОВ «Кіноцентр» обладнання, а відповідно з Додатком №2, з якого вбачається, що воно застосовується під час кінопоказу.

Старший юрист Юридичної компанії «Правовий Альянс»

https://legalalliance.com.ua