Ось уже понад чотири роки діє Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" № 3480-IV від 23 лютого 2006 року (надалі – Закон про цінні папери), яким, серед іншого, зроблено спробу вдосконалити українське законодавство щодо привілейованих акцій.

Ось уже понад чотири роки діє Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" № 3480-IV від 23 лютого 2006 року (надалі – Закон про цінні папери), яким, серед іншого, зроблено спробу вдосконалити українське законодавство щодо привілейованих акцій.

Закон про цінні папери, як відомо, було прийнято на зміну Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" № 1201-XII від 18 червня 1991 року і він, зокрема, збільшив максимально можливий розмір частки привілейованих акцій у статутному капіталі акціонерного товариства з 10 до 25 відсотків  статутного капіталу, надав можливість акціонерним товариствам випускати привілейовані акції різних класів з різним обсягом прав стосовно черговості отримання дивідендів та виплат у разі ліквідації товариства та передбачив право власників привілейованих акцій на участь в управлінні акціонерним товариством не лише у визначених статутом випадках, але й у випадках, передбачених "законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств".

Врешті-решт такий закон, а саме Закон України "Про акціонерні товариства" № 514-VI від 17 вересня 2008 року (надалі – Закон про АТ), був прийнятий Верховною Радою. Окрім визначення випадків, коли власники привілейованих акцій мають право брати участь в управлінні акціонерним товариством через участь і голосування на загальних зборах акціонерів, Закон про АТ також встановив додаткові гарантії власникам привілейованих акцій. Так, статутом товариства власникам привілейованих акцій може бути надане переважне право на придбання привілейованих акцій нової емісії (стаття 27) та передбачене право на отримання дивідендів за рахунок спеціального створеного фонду (стаття 14) додатково до законодавчо встановленої гарантії можливості виплати дивідендів за рахунок резервного капіталу (стаття 30). Крім того, власники привілейованих акцій мають право вимагати обов’язкового викупу належних їм привілейованих акцій у випадках, встановлених Законом про АТ (стаття 68).

Впровадження таких механізмів, безсумнівно, додає комфорту потенційним інвесторам акціонерного товариства. При цьому, привілейовані акції можуть використовуватися не лише як своєрідна альтернатива розміщенню облігацій. Завдяки емісії привілейованих акцій можуть вирішуватися і питання корпоративного балансування інтересів акціонерів товариства.

Наприклад, в умовах, коли акціонерне товариство потребує додаткових коштів, мажоритарний акціонер може стикнутися з небажанням інших акціонерів брати участь у збільшенні статутного капіталу. Якщо такий мажоритарний акціонер не володіє 75% від загальної кількості всіх акцій товариства, він щонайменше не зможе самостійно внести зміни до статуту товариства та збільшити статутний капітал, оскільки за Законом про АТ таке рішення має прийматися більш як трьома чвертями голосів акціонерів від загальної їх кількості.

У такому випадку виникає необхідність розробити такий сценарій фінансування товариства через збільшення статутного капіталу товариства, який би враховував потреби саме цього товариства та був прийнятний зокрема для міноритарних акціонерів.

Одною з альтернатив є збільшення статутного капіталу, яке поєднує розміщення акцій двох типів - простих та привілейованих. Регулюючи загальний розмір збільшення статутного капіталу, частку привілейованих акцій при такому збільшенні та обсяг прав власників привілейованих акцій, є можливість змоделювати ситуацію, коли вплив акціонерів, які не беруть участі у підписці на акції, на управління товариством зменшувався б не прямо пропорційно зменшенню їх частки у грошово-відсотковому вимірі і, до певної міри, досягти балансу інтересів акціонерів.

Через непоширену практику розміщення привілейованих акцій взагалі і одночасного розміщення привілейованих та простих акцій зокрема, прийнявши таке рішення емітенти на практиці стикаються з різноманітними складнощами.

Зокрема, одним з відкритих питань є скільки протоколів рішення про розміщення акцій необхідно оформляти у випадку, якщо в рамках одного розміщення акцій товариство бажає розмістити як прості, так і привілейовані акції. Хоча Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (надалі - ДКЦПФР) ще не випрацювала свою однозначну позицію з цього питання, наш аналіз норм відповідного законодавства, приведений нижче, дає можливість зробити висновок, що все ж-таки необхідний один протокол.

Зважаючи на визначення поняття "випуск цінних паперів", яке надане у статті 1 Закону про цінні папери, прості та привілейовані акції є акціями різних випусків так як надають їх власникам різні права, і можливість їх одночасного розміщення непрямо передбачена різними нормативними актами ДКЦПФР.

Так, наприклад, у разі випуску акцій під час заснування акціонерного товариства, можливість одночасного розміщення акцій двох типів (простих і привілейованих) передбачена Положенням про порядок реєстрації випуску (випусків) акцій при заснуванні акціонерних товариств, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 30 грудня 2009 року № 1639. Відповідно до зазначеного Положення, протокол рішення про закрите (приватне) розміщення акцій має містити відомості про тип (типи) акцій, що планується розмістити, а у разі якщо планується розмістити акції різного типу, –  кількість кожного типу акцій, що планується розмістити.

При збільшенні статутного капіталу така можливість слідує з Положення про порядок реєстрації випуску акцій, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 26 квітня 2007 року № 942 (надалі – Положення про порядок реєстрації випуску акцій), яке передбачає, що у разі, якщо товариством здійснено розміщення простих акцій і привілейованих акцій, товариство подає до реєструвального органу звіти про результати розміщення кожного типу акцій.

Головним юридичним аргументом на користь єдиного протоколу рішення про розміщення, який стосується розміщення як простих, так і привілейованих акцій, є частина 3 статті 28 Закону про цінні папери. Відповідно до цієї статті, стосовно кожного розміщення цінних паперів емітентом приймається рішення, яке оформляється протоколом. Таким чином, протокол рішення про розміщення повинен складатися саме стосовного розміщення акцій як певної сукупності дій, а не випуску акцій.

Більше того, у разі прийняття окремих рішень, оформлених відповідними протоколами, щодо розміщення простих та привілейованих акцій, дії емітента можуть розглядатися як подвійне збільшення статутного капіталу. Це призведе до порушення частини 2 статті 15 Закону про АТ, за якою товариство може збільшувати статутний капітал лише після реєстрації звіту про результати розміщення всіх попередніх випусків акцій. До речі, пункт 3 Глави 1 Розділу ІІ Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства, затвердженого рішенням ДКЦПФР від 22 лютого 2007 року № 387, містить навіть пряму заборону - не допускається прийняття акціонерним товариством рішення про збільшення розміру статутного капіталу товариства до реєстрації усіх попередніх випусків акцій, до реєстрації звітів про результати розміщення акцій та видачі свідоцтв про реєстрацію випусків акцій відповідно до законодавства України.

Складення двох протоколів рішення про розміщення щодо одночасного розміщення простих і привілейованих акцій є також проблематичним з точки зору дотримання вимог щодо змісту протоколу рішення про розміщення акцій, встановлених пунктом 1.2 Положення про порядок реєстрації випуску акцій. Зокрема, протокол рішення про закрите (приватне) розміщення акцій має містити такі відомості: "загальну номінальну вартість акцій, що планується розмістити" та "зазначення типу та кількості акцій, що планується розмістити". В разі складення двох протоколів, які стосуються одного розміщення, загальна номінальна вартість акцій та кількість акцій, що планується розмістити, мають, очевидно, все одно обов’язково включати, як прості, так і привілейовані акції, адже окремі цифри не будуть адекватно відображати дійсний обсяг розміщення акцій та суму збільшення статутного капіталу. За таких обставин, всі інші положення протоколу рішення про розміщення акцій будуть стосуватися лише акцій певного типу (простих або привілейованих), а положення про загальну номінальну вартість акцій та кількість акцій – всіх акцій цього розміщення. Зрозуміло, що складення окремих протоколів рішення про розміщення буде ще й ускладнювати сприйняття умов розміщення акцій акціонерами відповідного товариства та можливими інвесторами.

Законодавчі гарантії та деяка гнучкість в регулюванні правового режиму привілейованих акцій дозволяє зробити їх цікавим інвестиційним інструментом. Хоча, для додання їм ще більшої привабливості, не зайвим було б вдосконалення нормативної бази з метою уточнення існуючих процедур розміщення простих та привілейованих акцій.

Андрій Нікіфоров та Олена Кучинська