Президентом України підписаний закон №2983-VI від 03.02.2011 «Про внесення змін до статті 6 Закону України "Про третейські суди" (щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам), на який довго чекали тисячі споживачів фінансових послуг України. Ініціатором цього закону став депутат Верховної ради України Юрій Мірошниченко. Закон №2983-VI є великою перемогою споживачів фінансових послуг, які шукаючи справедливості в суді, у відповідь отримували відписки типу «Звертайтеся до третейського суду», але все ж не абсолютною.

Президентом України підписаний закон №2983-VI від 03.02.2011 «Про внесення змін до статті 6 Закону України "Про третейські суди" (щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам), на який довго чекали тисячі споживачів фінансових послуг України. Ініціатором цього закону став депутат Верховної ради України Юрій Мірошниченко.

Закон №2983-VI є великою перемогою споживачів фінансових послуг, які шукаючи справедливості в суді, у відповідь отримували відписки типу «Звертайтеся до третейського суду», але все ж не абсолютною.

Хоча законом виключено з підвідомчості третейських судів спори щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банків та кредитних спілок. При цьому, на наш погляд, це не дає ніякої гарантії споживачу фінансових послуг у випадку, коли ініціатором судового процесу є фінансова установа.

Так, частими в судовій практиці є рішення, якими закріплюються зловживання фінансових установ своїми правами. Непоодинокими є випадки нарахування споживачам фінансових послуг пені понад 100,00% річних за несвоєчасну сплату заборгованості перед кредитною установою або підняття відсоткової ставки по договору у декілька разів. Багато питань викликає і фіксація рішення у гривні, коли кредит брався у іноземній валюті.

Насправді, у споживача фінансових послуг шанси виграти судовий процес або навіть відстояти свої порушені права перед фінансовою установою мізерно малі по тій причині, що банки, страхові компанії, кредитні спілки мають в наявності серйозні юридичні служби. Такі фінансові установи мають змогу узагальнювати судову практику по всій країні, швидко пристосуються до правових нововведень і використовувати недосконалість законодавства у свою користь. 

Шанси споживача фінансових послуг на справедливий розгляд його справи у третейському судді взагалі прямують до нуля. Більшість представників третейських судів є «залежними суддями». Такий суд функціонує на громадських засадах, тобто його працівники не отримують зарплатню. Відтак єдиним платником зарплати третейським суддя є фінансова установа. Наприклад: у третейському суді при Асоціації українських банків із 50 суддів 24 є представниками окремих банківських установ. Також законодавством не закріплена процедура відповідальності третейських суддів так і гарантій їх незалежності тощо.

Такий спір клієнта із банком нагадує бій двох боксерів на одному ринзі: із надважкої вагової категорії та із надлегкої вагової категорії… 

Таким чином, для реального захисту прав споживачів фінансових установ потрібні абсолютні гаранті. Такою гарантією могла б бути наприклад законодавча норма, за якою будь-який позов, де стороною є споживач фінансових послуг є непідвідомчий третейським судам тощо.

Яким чином діяти споживачам фінансових послуг, права яких були порушені фінансовою установою.

Ми вважаємо, що потрібно запастись великим терпінням та боротися до останнього.

Із юридичної практики хочеться пригадати справу щодо одностороннього підняття банком відсоткової ставки по договору із третейським застереженням. Судовий спір розпочався у 2008 році в м. Ужгороді, а вже у 2010р. клієнт банку мав на руках відмови усіх судів від місцевого до Верховного. Останній повернув справу із вказівкою, якою ж нормою місцевому та апеляційному судам потрібно керуватися, щоб правильно відмовити споживачу фінансових послуг. Але 25 лютого 2011 року боротьба все ж дала свій результат, коли Апеляційний суд Закарпатської області скасував ухвалу, якою клієнту банку було відмовлено в судовому захисті порушених прав.

Споживача фінансових послуг не варто забувати про широку систему законодавчих гарантій захисту своїх прав у позасудовому порядку.  Стосовно клієнтів кредитних спілок та банків державними органами, які покликані захищати права споживачів фінансових послуг є Національний банк України та територіальні органи Держспоживстандарту. Стосовно клієнтів страхових компаній – це Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. У випадку, коли вище перелічені органи не виконують своїх функції по захисту прав споживачам фінансових послуг потрібно звертатися до суду із вимогами зобов’язати останніх відреагувати на порушення.

Окрім цього, громадськості потрібно усіляко підтримувати депутатські ініціативи, які покликані закріпити законодавчі гарантії захисту прав споживачам фінансових послуг.