Швидке зростання в останній час кількості власників транспортних засобів, на превеликий жаль, створюють додаткові передумови для погіршення ситуації у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а незадовільний технічний стан більшості автомобільних доріг та відсутність елементарної транспортної дисципліни учасників дорожнього руху зумовлює збільшення обсягів дорожньо-транспортних пригод, що завдають шкоди здоров'ю громадян.

Швидке зростання в останній час кількості власників транспортних засобів, на превеликий жаль, створюють додаткові передумови для погіршення ситуації у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а незадовільний технічний стан більшості автомобільних доріг та відсутність елементарної транспортної дисципліни учасників дорожнього руху зумовлює збільшення обсягів дорожньо-транспортних пригод, що завдають шкоди здоров'ю громадян.

Як свідчить життя, неминучим наслідком ушкодження здоров'я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, окрім тяжких душевних страждань, є матеріальні витрати, яких зазнає особа під час лікування, помножені на неможливість вести звичний спосіб життя, в тому числі і виконувати свої трудові обов'язки, а отже як наслідок, і отримувати належну винагороду за таку працю.

Слід зазначити, що стаття 46 Конституції України гарантує громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Так, згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;

2) члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

Крім того, ч. 2 – 3 ст. 6 Закону встановлюють також право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги, передбачені зазначеним Законом, для громадян України, які працюють закордоном і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, а також для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), за умови сплати визначеними вище особами страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства.

Право громадян на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 4 Закону виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 35 Закону, допомога з тимчасової непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї страхового випадку, в тому числі тимчасової непрацездатності внаслідок травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві 

Нормативне ж визначенні поняття травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, наведено у п. 2 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, згідно з яким під нещасними випадками невиробничого характеру слід розуміти не пов'язані з виконанням трудових обов'язків травми, у тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою, отруєння, самогубства, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, травми, отримані внаслідок стихійного лиха, контакту з тваринами тощо (далі – нещасні випадки), які призвели до ушкодження здоров'я або смерті потерпілих.

Під дорожньо-транспортною пригодою згідно визначення, наведеного у п. 2 Порядку обліку дорожньо-транспортних пригод, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, розуміється подія (небезпечний випадок), що сталася під час руху дорожнього транспортного засобу (далі – транспортний засіб), унаслідок якої загинули або травмовані люди чи завдані матеріальні збитки.

Отже акумулюючи два наведених вище поняття, дорожньо-транспортну пригоду можна розглядати як нещасний випадок невиробничого характеру, що також кореспондується з п. 3 Порядку, відповідно до якого нещасні випадки, що сталися в тому числі і під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству, установі або організації і не використовувався в інтересах цієї організації, підлягають розслідуванню згідно з цим Порядком як нещасний випадок невиробничого характеру.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, тимчасова непрацездатність, яка виникла внаслідок травмування застрахованої особи під час дорожньо-транспортної пригоди, є страховим випадком в розумінні Закону, з настанням якого виникає право застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг за цим Законом.

Відтак, призначення допомоги з тимчасової непрацездатності, яку було спричинено дорожньо-транспортною пригодою, повинно відбуватись в загальному порядку, передбаченому Законом, а саме:

- згідно частини 2 статті 35 Закону допомога з тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам, починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі – МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Допомога з тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується Фондом застрахованим інвалідам, які працюють на підприємствах та в організаціях товариств УТОГ і УТОС, починаючи з першого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Відповідно до статті 37 Закону допомога з тимчасової непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:

60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж до п'яти років;

80 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж від п'яти до восьми років;

100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;

100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, віднесеним до 1 – 4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», донорам, які мають право на пільгу, передбачену статтею 10 Закону України «Про донорство крові та її компонентів».

Сума допомоги з тимчасової непрацездатності в розрахунку на місяць не повинна перевищувати розміру максимальної величини (граничної суми) місячної заробітної плати (доходу), з якої сплачувались страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

Із місту ст. 53 Закону вбачається, що при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для забезпечення допомогою з тимчасової непрацездатності, щодо вагітності та пологів враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу) за відпрацьований час, на яку нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням. Обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги з тимчасової непрацездатності, щодо вагітності та пологів відбувається відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України.

Рішення про призначення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг відповідно до частини третьої статті 50 Закону приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб).

Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Вичерпний перелік випадків, в разі настання яких допомога з тимчасової непрацездатності не надається, містить стаття 36 Закону, якою, зокрема, визначено такі підстави для відмови в наданні допомоги:

1) у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину;

2) у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи чи інших обов'язків або симуляції хвороби;

3) за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;

4) за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;

5) у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння або дій, пов'язаних з таким сп'янінням;

6) за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку з навчанням.