8 березня 2011 року набрав чинності доволі одіозний та дискусійний з соціального точки зору, Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» від 4 листопада 2010 року №2677-VI.

8 березня 2011 року набрав чинності доволі одіозний та дискусійний з соціального точки зору, Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» від 4 листопада 2010 року №2677-VI. Цей Закон значно підвищив повноваження державних виконавців у випадку процедури стягнення заборгованостей за комунальні послуги, у т.ч.:

• накладання арешту на кошти та інші цінності боржника
• отримувати конфіденційну інформацію
• за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, на яке за законом можливо звернути стягнення;
• безпосереднього доступу до баз даних та реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти.

У цілому, внесені зміни, на думку цілого ряду експертів, мають підвищити ефективність примусового виконання судових рішень. В той же час зміни, внесені до Закону України "Про виконавче провадження", дають привід боржникам змінити своє відношення стосовно вирішення питань по сплаті боргів. Але ми звернемося не скільки до соціального ефекту даної законодавчої новели, скільки до «технічного» аспекту, а саме, як має оцінюватися, а потім й реалізовуватися майно боржників. Отже оцінка та примусова реалізація майна боржника є нерозривно взаємозалежними та взаємообумовленими етапами звернення стягнення на майно боржника, оскільки оцінка майна зумовлює визначення вартості майна боржника, яка, у свою чергу, враховується при примусовому продажу майна боржника.

Звичайно, стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності (у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах), на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно (будинок, квартиру, земельну ділянку, інше нерухоме майно фізичної особи). Стягнення на майно звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

У Законі України "Про виконавче провадження" регулюванню відносин, пов’язаних із оцінкою майна боржника, присвячені, зокрема, статті 13 та 58. Однак зазначені статті Закону не охоплюють усіх питань, що виникають при оцінці даного майна - самого складу майна, сутності оцінки майна, її значення та моменту проведення, суб’єктів та правових наслідків її здійснення.

Саме тому вважаємо за доцільним підкреслити, що при визначенні майна боржника, як об’єкта оцінки, необхідно керуватися положеннями цивільного законодавства, відповідно до яких майном вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки (стаття 190 ЦК). Особливістю визначення вартості майнових прав боржника є те, що ці права повинні мати економічний зміст і законодавством повинно допускатися їх відчуження. Саме визначена вартість зазначеного майна у разі стягнення розглядатиметься як можливість задовольнити вимоги стягувача.

Необхідність проведення оцінки майна проявляється в тому, що:

• Оцінка враховується при арешті майна боржника, який може бути накладений у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій;
• Це є передумовою для сторін виконавчого провадження щодо її оскарження;
• Майно реалізується за ціною, що визначена на підставі проведеної оцінки;
• При виконанні рішень про виселення боржника за відсутності осіб, які підлягають виселенню.

Результатом проведення оцінки майна боржника є визначення ринкової вартості майна на підставі цін, які діють на дату проведення оцінки у певній місцевості або населеному пункті, окрім випадків, коли оцінка проводиться за регульованими цінами.

Ким же визначається  вартість  майна боржника? На це надає відповідь стаття 58 Закону України "Про виконавче провадження"

• державним виконавцем  у випадку, якщо  вартість  майна не перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, та не відноситься до нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден, у відповідності з  ринковими  цінами,  що  діють  на  день визначення вартості  майна.
• суб'єктом оціночної діяльності – якщо вартість майна перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, для оцінки нерухомого майна, транспортних засобів,  повітряних,  морських та річкових суден, що проводиться за ринковими цінами, а також для оцінки за регульованими цінами товарів, робіт, послуг, що встановлюються державними  органами  України. Оцінка здійснюється відповідно  до  Закону  України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну  оціночну  діяльність  в  Україні".

Як бачимо, особа, що визначає вартість, визначається за критерієм вартості майна. Але постає питання: яким чином це може бути відомо, якщо оцінки ще не було?

Слід відмітити, що у новому Законі відбулася зміна процедури оскарження оцінки майна – відтепер для суб'єкта оціночної діяльності передбачається кримінальна відповідальність за відмову без поважних причин надати висновок про оцінку майна або за видачу висновку, що містить явно неправдиві відомості, про що він має бути попереджений державним виконавцем. Норма досить дивна, оскільки незрозуміло, що для замовників буде поважною причиною? І чому за відмову (законне право оцінювача) він має підлягати кримінальній відповідальності? І хто відповідатиме за дачу оцінювачу неправдивих відомостей в якості вихідних даних для оцінки?

Держвиконавцем відсилається сторонам повідомлення про результати визначення вартості майна або оцінки майна рекомендованим листом, що може зумовити наступні дії у процедурі виконавчого провадження:

• у разі незгоди з  результатами визначення вартості майна або оцінки майна сторони отримали право подати держвиконавцю заперечення протягом 10 днів від дати надходження повідомлення;
• у випадку подання сторонами заперечення держвиконавець зобов'язаний призначити рецензування звіту про оцінку  майна з покладанням витрат на сторону, яка подала заперечення;
• результати оцінки, а також рецензування звіту про оцінку можуть бути оскаржені до суду в десятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно.

Також відбулися зміни, що стосуються реалізації майна. Слід зауважити, що нереалізоване на прилюдних  торгах, аукціонах або на комісійних умовах протягом двох місяців майно підлягає уцінці максимум до 30%, яке проводить державний виконавець в десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів чи аукціону такими, що не відбулися, або закінчення двомісячного строку реалізації  майна  на  комісійних умовах. У разі нереалізації майна в місячний строк з дня проведення  уцінки воно повторно уцінюється,  але не більш як на 50% початкової вартості майна (ст.62 Закону про виконавче провадження). Але, у випадку особливої зацікавленості виконавців у майні, що відчужується, неважко і практично без перешкод можливо організувати продаж таким чином, що покупці не знайдуться. І, після двох уцінок викупити його за безцінь. Отримаємо ситуацію, що боржник так і залишиться боржником, якщо отриманої таким чином суми не вистачить, і без майна.

Крім того, на аукціоні практично неможливо реалізувати за ринковою ціною такі види майна як нерухомість. Ліквідаційна вартість таких об’єктів може  у 1,5-2 рази бути меншою від ринкової, а у період стагнації на ринку нерухомості і більше.  Отже, можемо отримати ситуацію, що за заборгованість, наприклад, по комунальних платежах з урахуванням пені та штрафів за 2-3 роки боржник віддасть однокімнатну квартиру.

Отже, дійсно, наявність заборгованості, у тому числі комунальної, може призвести до конфіскації майна. При цьому, в результаті реалізації майна боржника вартість даного майна знецінюється, тобто, стає значно нижчою від ринкової вартості. Це призводить до певних обмежень стосовно подальшого цільового використання залишку коштів,  що повертаються боржнику, враховуючи стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.

Безумовно, необхідність суттєвого підвищення ефективності виконавчого провадження в Україні та скорочення його термінів назріла вже давно. Але ж нова редакція вищевказаного закону містить питання про способи їх практичного застосування, в тому числі й в частині оцінки і реалізації майна боржника.

Оксана Гуменна, оцінювач ОК «Аверті»

За матеріалами: https://pravotoday.in.ua