Сьогодні практично в кожному громадському закладі лунає музика. Це пов’язано з тим, що вченими було доведено, що влучно підібрана музика дозволяє створити комфорту атмосферу і таким чином залучити більше клієнтів, що в свою чергу прямо впливає на розмір прибутку, отриманого певним закладом. Але не всі знають, що за використання музики в громадському місці потрібно платити. Спробуємо розібратись хто саме і чому має платити за прослуховування музики в барах, кафе, ресторанах, магазинах, кінотеатрах, нічних клубах тощо і, що буде, якщо не платити.

Сьогодні практично в кожному громадському закладі лунає музика. Це пов’язано з тим, що вченими було доведено, що влучно підібрана музика дозволяє створити комфорту атмосферу і таким чином залучити більше клієнтів, що в свою чергу прямо впливає на розмір прибутку, отриманого певним закладом. Але не всі знають, що за використання музики в громадському місці потрібно платити. Спробуємо розібратись хто саме і чому має платити за прослуховування музики в барах, кафе, ресторанах, магазинах, кінотеатрах, нічних клубах тощо і, що буде, якщо не платити.

Закон України "Про авторське право і суміжні права" (далі – Закон) надає виключне право автору твору надавати дозвіл на публічне виконання і публічне сповіщення творів іншими особами. А отже, якщо особа бажає використовувати музичні твори у своєму закладі, вона повинна обов’язково отримати дозвіл автора відповідного твору на таке використання.

Прослуховування музики у громадських місцях розглядається законодавцем як публічне виконання або публічне сповіщення, залежно від способу сприйняття музики особами. Так, якщо йдеться про подання музики безпосередньо, тобто у живому виконанні або за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) - має місце публічне виконання. Якщо ж музика доводиться до осіб шляхом передачі в ефір за допомогою радіохвиль (а також лазерних променів, гамма-променів тощо), у тому числі з використанням супутників, чи передача на віддаль за допомогою проводів або будь-якого виду наземного чи підземного (підводного) кабелю (провідникового, оптоволоконного та інших видів), то має місце публічне сповіщення.

Крім цього, важливе значення має ознака публічності, так як не за всякевиконання або сповіщення потрібно сплачувати винагороду, лише якщо музикалунає у місці, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї. Отже, прослуховування музики вдома разом з членами родини або знайомими не потребує сплати винагороди.

Особа може отримати дозвіл на використання музичного твору або шляхом укладення відповідного договору або отримання ліцензії на використання твору. Якщо власник закладу має намір використовувати музичні твори якогось одного автора, то в даному випадку можливо отримати дозвіл у самого автора. Якщо ж будуть використовуватись твори багатьох авторів, то в даному випадку доцільно укласти договір з організацією колективного управління, яка уповноважена управляти майновими права суб’єктів авторського права.

Згідно ст. 49 Закону "Про авторське право і суміжні права" основними функціями організацій колективного управління є:

• укладання договорів на право користування музичними творами і узгодження розміру винагороди при укладанні договору;
• бір, розподіл і виплата винагороди між авторами;
• захист прав авторів

Іншими словами, автори творів для того, щоб самостійно не стежити за порушенням своїх прав і не витрачати час на укладання договорів з кожною особою, яка бажає використовувати музичний твір у своєму закладі, доручають ці функції організації колективного управління.

При укладанні таких договорів має бути визначений розмір винагороди, який має бути сплачений автору за публічне виконання чи публічне сповіщення його музичного твору. Мінімальні ставки винагороди встановлені постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав » від 18 січня 2003 р. №72. Розмір винагороди залежить виду діяльності, яким займається той чи інший заклад. Так, за публічне виконання музичних творів з текстом або без тексту у місцях з платним входом розмір винагороди становить 4 відсотки суми валового збору, одержаного від продажу квитків. За комерційне використання музики в місцях з безкоштовним входом (казино, бари, ресторани, кафе тощо) необхідно сплачувати 1% від суми одержаного прибутку. Під прибутком розуміється дохід, одержаний від виду діяльності, в процесі якого використовуються музичний твір. Якщо ж таких прибутків не отримано, то розмір винагороди визначається виходячи з суми витрат на проведення заходу, і складає 2,5%.

Особи, які використовують музичний твір мають самостійно нараховувати згідно з договором про виплату винагороди, який був укладений з організацією колективного управління, суму належної до сплати винагороди, перераховувати її в установлений договором строк на рахунок зазначеної організації та подавати їй у письмовій формі відомості, необхідні для збирання і розподілу винагороди.

Договір зобов'язує осіб виплачувати винагороду, вести точнийоблік творів і їх авторів, що використовуються, і надавати організації колективного управління звіт про використані твори та акт з інформацією про одержані доходи. Звіт складається у формі таблиці, в якій відображені відомості про назву використаного твору, виконавця, композитора і автора тексту, тривалість звучання та кількість виконань.

За порушення прав авторів третіми особами передбачена відповідальність. Так, якщо заклад використовує музику в комерційних цілях, але при цьому не виплачує винагороди автору, законодавством встановлена адміністративна та кримінальна відповідальність залежно від суми, яку заклад повинен був сплатити. За незаконне публічне виконання фонограм музичних творів ст.51–2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає санкції у вигляді штрафу від 10 до 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Кримінальна ж відповідальність мінімально складає штраф у розмірі від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років.

Таким чином, потрібно сказати, що обов’язок сплачувати винагороду за публічне використання музичних творів є не просто декларативною нормою, а реально діючим механізмом, який дозволяє авторам отримати належні виплати та захиститись від порушень їхніх прав. Доказом цього є наявна судова практика. На сьогодні існує значна кількість рішень якими на користь авторів музичних творів стягуються невиплачені суми винагороди, а також встановлюється об’явок укласти договір про виплату винагороди за використання музичного твору.

Анастасія Борисенко

юрист ЮФ «Кузьминський та партнеры»