20 жовтня 2010 року Конституційний Суд України прийняв Рішення у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України (далі по тексту – Рішення).

20 жовтня 2010 року Конституційний Суд України прийняв Рішення у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України (далі по тексту – Рішення). Зміст конституційного подання Служба безпеки України, як суб'єкт права на конституційне подання, звернулася до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України «обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом». Практичну необхідність в офіційному тлумаченні зазначеного положення суб'єкт права на конституційне подання обґрунтовує неоднозначною судовою практикою оцінки допустимості доказів у кримінальних справах. Короткий зміст мотивувальної частини Рішення Суду Конституційний Суд України приймаючи Рішення у цій справі виходив з того, що Основний Закон України, гарантуючи права і свободи особи, водночас вимагає від неї певної поведінки щодо інших осіб та держави в цілому, встановлює відповідні вимоги та обмеження. Даючи офіційне тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, Конституційний Суд України зауважив, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина (крім випадків можливості обмежень, передбачених Основним Законом України), з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних, а також неуповноваженою на те особою тощо. Збирання, перевірка та оцінка доказів можлива лише в порядку, передбаченому законом. Визнаватись допустимими і використовуватись як докази в кримінальній справі можуть тільки такі фактичні дані, які одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі. Конституційний Суд України у Рішенні також зазначив, що оперативно-розшукові заходи можуть проводитись виключно визначеними в Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» державними органами та їх посадовими особами, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Проведення оперативно-розшукової діяльності громадськими, приватними організаціями та особами, іншими органами чи їх підрозділами заборонено. Така заборона пов'язана з тим, що здійснення не уповноваженими фізичними або юридичними особами на власний розсуд будь-яких заходів, які віднесені до оперативно-розшукової діяльності (мають ознаки оперативно-розшукової діяльності), порушує не лише законодавчі положення, а й конституційні права і свободи людини і громадянина. Однак навіть тимчасове обмеження конституційних прав і свобод громадян під час здійснення оперативно-розшукової діяльності уповноваженим органом, посадовою особою можливе лише у випадках, передбачених Конституцією України, та в порядку, встановленому законами України, з метою захисту прав і свобод інших людей, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, економічного добробуту та прав людини, у випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи. Резолютивна частина Рішення Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного подання (щодо суб'єктів одержання доказів у кримінальній справі в результаті здійснення оперативно-розшукової діяльності) положення першого речення частини третьої статті 62 Конституції України, відповідно до якого обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, слід розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватись на фактичних даних, одержаних в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності. Юридичні аспекти Аналізуючи дане Рішення Конституційного Суду України, необхідно відмітити, що практично ніяких кардинальних змін чи новел Конституції Судом зроблено не було, ніякі нормативні акти неконституційними не визнавалась, а було лише підтверджено норми, які вже існували і діяли в Конституції України та в інших законодавчих актах. Як вже відмічалось, Конституцією України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом. Відповідно до норм Кримінально-процесуального кодексу України доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій, протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, та іншими документами. Збирати і фіксувати докази мають право особи, які провадять дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні. Крім вказаних осіб, докази можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами і організаціями. У передбачених законом випадках особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі доручити підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили. Проте необхідно зауважити, що в Рішенні Конституційного Суду України акцентовано увагу саме на тих доказах, які одержані шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо збирання та фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності. Відповідно до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» вона може здійснюватись виключно оперативними підрозділами: – Міністерства внутрішніх справ України; – Служби безпеки України; – Служби зовнішньої розвідки України; – Державної прикордонної служби України; – Управління державної охорони; – Державної податкової служби (податкова міліція); – установ виконання покарань та слідчих ізоляторів; – Міністерства оборони України (розвідувальні органи). В ході проведення оперативно-розшукової діяльності вказані органи мають право: 1) опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; 2) проводити контрольну та оперативну закупівлю та постачання товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу; 3) порушувати в установленому законом порядку питання про проведення перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю; 4) ознайомлюватися з документами та даними, що характеризують діяльність підприємств, установ та організацій; 5) проводити операції по захопленню злочинців, припиненню злочинів, розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб; 6) відвідувати жилі та інші приміщення за згодою їх власників або мешканців для з'ясування обставин вчиненого або такого, що готується, злочину, а також збирати відомості про протиправну діяльність підозрюваних або осіб, щодо яких провадиться перевірка; 7) негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого або особливо тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, чи одержувати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення оперативного працівника в приміщення, транспортні засоби, на земельні ділянки; 8) здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співпрацює з останнім, із збереженням в таємниці достовірних даних щодо їх особистості; 9) знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації; 10) контролювати шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштові відправлення; 11) здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно– і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів; 12) мати гласних і негласних штатних та позаштатних працівників; 13) встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на засадах добровільності; 14) отримувати від юридичних та фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про злочини, які готуються або вчинені, та загрозу безпеці суспільства і держави; 15) використовувати за згодою адміністрації службові приміщення, транспортні засоби та інше майно підприємств, установ, організацій, а так само за згодою осіб – житло, інші приміщення, транспортні засоби і майно, які їм належать; 16) створювати з метою конспірації підприємства, організації, використовувати документи, які зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів оперативних підрозділів; 17) створювати і застосовувати автоматизовані інформаційні системи; 18) застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю на підставах і в порядку, встановлених законами про міліцію, Службу безпеки, Державну прикордонну службу України, державну охорону органів державної влади України та посадових осіб; 19) звертатися у межах своєї компетенції із запитами до правоохоронних органів інших держав. Негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації проводяться виключно за рішенням суду. За результатами здійснення зазначених оперативно-розшукових заходів складається протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві. Наслідки Рішення Конституційного Суду України для кримінального процесу Отже, відповідно до Конституції і вказаних законів доказами по кримінальній справі, що підтверджують вину обвинуваченого можуть бути лише докази, здобуті уповноваженою на те особою, в межах наданих їй повноважень та виключно в порядку, передбаченому законодавством. Проте право надавати докази мають також підозрювані, обвинувачені, захисники, обвинувачі, потерпілі, цивільні позивачі, цивільні відповідачі та їх представники, а також будь-які громадяни, підприємства, установи і організації; це можуть бути будь-які фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи, в тому числі і записи з камер відеоспостереження чи відеореєстраторів. Проблему становить лише питання, чи будуть такі докази розцінені судом як допустимі при розгляді кримінальної справи. Кримінально-процесуальне доказування традиційно розглядають як практичну діяльність уповноважених законом суб'єктів, яка відбувається в особливій процесуальній формі, шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів. Процесуальне закріплення фактичних даних є необхідним елементом будь-якої слідчої дії, що проводиться з метою збирання чи перевірки доказів. Фіксація доказової інформації є обов'язковим елементом процесу збирання доказів і складається із системи дій по процесуальному закріпленню фактичних даних, що мають значення для правильного вирішення справи. Необхідним елементом збирання доказів є також наділені правовою формою дії, за допомогою яких орган дізнання, слідчий, прокурор і суд забезпечують можливість реалізації прав, наданих кримінально-процесуальним законом громадянам та особам, що беруть участь у збиранні доказів. Відтак, збирання доказів було б точніше визначати як формування доказів. З питанням фіксації результатів проведення слідчих дій пов'язана проблема регламентації використання в доказуванні науково-технічних засобів. Особливо важливим вбачається застосування в доказуванні таких способів збирання доказів, які б додатково до показань осіб забезпечували введення у процес об'єктивної інформації, що не піддається суб'єктивним викривленням. Такими засобами об'єктивізації зібраних доказів є матеріали звукозаписів, відеозаписів чи кінозйомки, які застосовувались при проведенні будь яких слідчих дій, які крім самих даних, отриманих в ході проведення слідчої дії, закріплюють обставини, які неможливо відобразити в протоколі, хід проведення слідчої дії, емоції осіб, що брали участь в ній та інше. До застосування засобів звуко-, відео– та кінофіксації при проведенні слідчих дій законодавством передбачено ряд спеціальних вимог таких, як повідомлення про це всіх учасників перед слідчою дією, зазначення про їх застосування в протоколі слідчої дії та відтворенні зроблених записів учасникам по закінченню слідчої дії. Джерелом доказів є протоколи будь-яких слідчих дій, крім протоколів допитів свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, а також очних ставок. Вказані протоколи є лише засобом фіксації показань цих осіб, а джерелом доказів є самі показання зазначених осіб. Вказані особи при дачі показань в підтвердження наведених фактів можуть посилатись на будь-які джерела їх отримання та походження і вказувати на інші обставини, що можуть підтвердити їх достовірність, в тому числі і на записи, зафіксовані камерами спостереження чи відеореєстраторами. В цьому випадку дані таких записів можуть бути перевірені за допомогою проведення інших слідчих дій, а при підтвердженні їх автентичності відповідною експертизою визнані речовими доказами і долучені до матеріалів кримінальні справи. Аналізуючи викладене, можна стверджувати, що будь які фактичні дані, які зберегли сліди злочину, підтверджують вину обвинуваченого чи його невинність, чи містять інші, важливі для встановлення обставин справи дані, при їх правильному оформленні і фіксації можуть бути використані як докази в кримінальній справі і в подальшому. В розумінні вказаного Рішення Конституційного Суду України проблеми з оцінкою та допустимістю доказів мають виникати лише в фактичних даних, покладених в основу обвинувачення, які зібрані уповноваженими на те особами з порушенням конституційних положень або з порушенням порядку їх здобуття, встановленого законом. Що ж стосується фактичних даних, зібраних із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», але особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності, то на них не лише не повинно ґрунтуватись обвинувачення, а вони взагалі не повинні визнаватись доказами, оскільки зібрані з порушенням конституційних прав інших осіб. На наш погляд, в даному випадку на рівні Конституційного Суду України було здійснено роз'яснення норм чинного законодавства щодо неможливості обґрунтування обвинувачення саме на фактичних даних, які збирались з конкретною метою створення доказів вини особи, з застосуванням при цьому методів та засобів оперативно-розшукової діяльності (застосування відеонагляду, зняття інформації з каналів зв'язку, звукозапис розмов та інше), не уповноваженими на здійснення такої діяльності особами, право на проведення яких надається законодавством лише вичерпному переліку підрозділів і лише з суворим дотриманням визначеного законом порядку їх отримання. ВИСНОВОК: – указане Рішення Конституційного Суду України не вплине на оцінку допустимості доказів, які збирались і фіксувались у відповідності до вимог кримінально-процесуального законодавства; – усі фактичні дані та докази, що містять важливі для встановлення обставин справи дані, запис камер відеоспостережень, відеореєстраторів та інше, при їх правильному оформленні і фіксації можуть бути використані як докази в кримінальній справі і в подальшому; – не можуть бути покладені в основу обвинувачення лише докази, зібрані уповноваженими особами з порушенням встановлених законодавством вимог та конституційних норм, або особами, які не уповноважені на проведення такої діяльності. Гаріпов Володимир Ігорович, керуючий партнер ТОВ «Юридична контора Спектор»