Неустойка - є одним з найбільш поширених способів забезпечення виконання зобов'язань. При цьому право вибору грошової або майнової неустойки належить сторонам зобов'язання, вони мають визначити предмет неустойки в момент укладення правовчину про неї.

Поняття неустойки та її види

Відповідно до положень чинного законодавства, а саме: ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З наведеною нормою кореспондується і ч. 1 ст. 173 ГК України, згідно із якою господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Порушенням зобов’язання, в розумінні ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

В разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Неустойка - є одним з найбільш поширених способів забезпечення виконання зобов'язань. При цьому право вибору грошової або майнової неустойки належить сторонам зобов'язання, вони мають визначити предмет неустойки в момент укладення правовчину про неї. На сьогодні майнові неустойки не набули значного поширення. Ділова практика знає здебільшого неустойки в грошовій формі.

Крім закріплення у нормах Глави 49 ЦК України, неустойка знайшла правове регулювання також у положеннях ГК України, де для її визначення застосовується термін "штрафні санкції". Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

При цьому слід зазначити, що розуміння господарських санкцій у ГК є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, тобто відповідні фінансові санкції, що стягуються за порушення валютного, податкового, антимонопольного та інших публічних галузей законодавства (наприклад, санкції, передбачені Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»). Неустойка ж в розумінні ст. 549 ЦЙК України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань. Отже норми цієї статті не можуть застосовуватись до інших видів правовідносин.

Частинами 2 та 3 ст. 549 ЦК України вперше на законодавчому рівні визначенні поняття штрафу та пені як різновидів неустойки.

Відповідно кваліфікуючими ознаками штрафу є:

а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо);

б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

В свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується такими ознаками:

а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях;

б) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);

в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання;

г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення

Слід відмітити, що законодавець визначив вищеперераховані ознаки штрафу та пені імперативно, не надавши сторонам зобов'язання можливості їх змінювати. При цьому поза увагою залишилися неустойки, що визначаються у твердій сумі або у кратному розмірі до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, триваючи неустойки за прострочення виконання негрошового зобов'язання (наприклад, прострочення передачі речі); неустойки, що нараховуються не за кожний день, а за кожний тиждень, місяць прострочення тощо. Це не означає, що сторони цивільних договірних відносин не вправі забезпечувати свої зобов'язання подібними неустойками, однак при цьому для запобігання невідповідності положень договору нормам закону їм слід відмовитися від використання термінів «штраф» та «пеня», використовуючи більш загальну дефініцію «неустойка».

Разом з тим, судова практика на сьогодні допускає застосування пені за прострочення негрошових зобов'язань (постанова ВГСУ від 07.06.2005 р. N 35/475-04), а також стягнення штрафу за кожний день прострочення (постанова ВГСУ від 05.07.2006 р. N 46/468-05). Правда необхідно зауважити, що такі припущення стосуються виключно господарських відносин. При цьому суди посилаються на пункт 4 статті 231 ГК України, де встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). А оскільки ГК України не містить жорстких обмежень щодо визначення пені або штрафу у господарських відносинах, допускається абсолютна домовленість сторін щодо виду та суті штрафної санкції. Частиною 1 ст. 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Це означає, що неустойка стягується незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, лише в силу самого встановлення неустойки законом або договором. Тобто на відміну від загального виду цивільно-правової відповідальності - відшкодування збитків - для застосування якого необхідна наявність чотирьох умов: протиправної поведінки, шкоди (збитків), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою та вини порушника, для покладення на боржника цивільно-правової відповідальності у вигляді неустойки необхідною та достатньою є наявність лише двох умов:

а) протиправної поведінки;

б) вини боржника.

Наявність чи відсутність у кредитора збитків, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виникли, не приймаються до уваги при вирішенні спору про стягнення з боржника суми неустойки. Однак, якщо боржник звертається до суду з проханням зменшити суму нарахованої неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України), посилаючись на те, що вона значно перевищує розмір збитків, йому треба доводити наявність (відсутність) збитків у кредитора та їх розмір.

Оскільки стягнення неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, на суму неустойки не нараховуються проценти (ч. 2 ст. 551 ЦК України). Під процентами в даному випадку треба розуміти:

а) проценти за користування чужими грошовими коштами, стягнення яких передбачене ст. 536 ЦК України;

б) проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, які стягуються відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

До стягнення неустойки як міри цивільно-правової відповідальності застосовуються загальні підстави звільнення особи від цивільно-правової відповідальності. Частина 3 ст. 550 ЦК України відсилає до ст. 617 ЦК України, якою визначено дві основні підстави звільнення особи від відповідальності: випадок та непереборна сила. В науці та практиці цивільного права під випадком розуміється відсутність вини особи у невиконанні або неналежному виконанні. Легальне визначення непереборної сили можна знайти у п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України, відповідно до якого непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно (ч. 1 ст. 551 ЦК України).

Слід зазначити, що відповідно до ст. 190 ЦК України майном визнаються речі та майнові права. Тобто якщо тлумачити положення ст. 551 ЦК України буквально, в якості неустойки договірні сторони можуть встановити не тільки речі, але і певні речові (майнові права).

Треба також зазначити, що предметом неустойки, за загальним правилом, можуть бути тільки повністю оборотоздатні речі. Обмежено оборотоздатні речі, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом, можуть встановлюватися в якості неустойки тільки у відносинах між суб'єктами, які наділені правом мати такі об'єкти або мають відповідні дозволи на використання таких об'єктів. Оскільки штраф, як різновид неустойки, визначається або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання, або у твердій сумі, а відтак його розмір, як правило, відомий в момент виникнення забезпеченого штрафом зобов'язання, неустойка у виді штрафу може бути встановлена у вигляді речі, визначеної родовими ознаками (ч. 2 ст. 184 ЦК України), так і у вигляді індивідуально визначеної речі (ч. 1 ст. 184 ЦК України), в тому числі у вигляді нерухомого майна, а також у виді майнового права. Водночас пеня - це триваюча, зростаюча неустойка, загальний кінцевий розмір якої заздалегідь невідомий, тому в якості пені можна застосовувати лише родові речі, кількість яких до передачі також буде змінюватися в залежності від часу прострочення. Визначаючи неустойку у вигляді майнової цінності, сторони мають встановити грошову оцінку такої неустойки.

Загальновідомим в доктрині цивільного права є поділ неустойки на законну (розмір та підстави стягнення якої визначаються актами законодавства) та договірну (розмір та підстави стягнення якої визначаються договірними сторонами в самому договорі).

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Виходячи із змісту ч. 2 ст. 551 ЦК України, тільки договірна неустойка може визначатися як у вигляді грошової суми, так і у виді іншої майнової цінності.

Законна неустойка може бути встановлена виключно в грошовій формі.

При цьому законна неустойка може бути встановлена не тільки законом, як відповідним нормативно-правовим актом, що приймається Верховною радою України, але і іншими актами цивільного законодавства. Так наприклад, законні неустойки передбачені Статутом залізниць України від 06.04.1998р., Статутом внутрішнього водного транспорту Союзу РСР від 15.10.1955р., Законом України «Про електроенергетику» тощо.

Ряд законних неустойок встановлено ГК України, зокрема, у ч. 2 ст. 231. Для того, щоб неустойка вважалася законною та застосовувалася незалежно від домовленості про неї сторін договору, необхідно, щоб законом або іншим актом законодавства було визначено її конкретний розмір, а також підстави стягнення (вид порушення, за яке неустойка встановлюється). Тому не можна вважати визначенням законної неустойки положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яким визначено граничний розмір саме договірної неустойки.

Разом з тим слід звернути увагу, що на відміну від абз. 2 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якою передбачено, що розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений в договорі, ч. 1 ст. 231 ГК України імперативно обмежує можливість зміни розміру штрафних санкцій, які встановлені законом щодо окремих видів зобов’язань.

Частина 3 ст. 551 ЦК України дозволяє зменшити розмір неустойки за рішенням суду за наявності кількох умов:

а) якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов'язання збитків;

б) за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

При цьому ЦК України не містить переліку таких обставин. Це питання вирішується на підставі аналізу конкретної ситуації. Судова практика виходить з того, що істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов'язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо (роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.94 р. N 02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань» із змінами та доповненнями).

Стаття 233 ГК України також зазначає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Суд може прийняти рішення про зменшення розміру неустойки як за власною ініціативою, так і за клопотанням сторони. В останньому випадку сторона, що звертається з клопотанням, повинна доводити наявність підстав для зменшення неустойки.

Позовна давність та строк нарахування штрафних санкцій

Звертаючись до суду із позовними вимогами про стягнення неустойки слід пам’ятати, що відповідно до згідно із п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до позовних вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік. Разом з тим, треба мати на увазі, що вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) за своїм характером є додатковими (похідними) вимогами щодо певного основного зобов'язання. Отже у випадку, якщо неустойкою (штрафом, пенею) забезпечується виконання зобов'язання, на яке розповсюджується загальна позовна давність, право на таке стягнення втрачається лише зі спливом строку позовної давності щодо основної вимоги. Таким чином, скорочена позовна давність стосовно неустойки (штрафу, пені) фактично означає можливість стягнення неустойки (штрафу, пені) за один рік, за умови, якщо не сплив строк позовної давності щодо основної вимоги.

Дещо інакше визначений період для нарахування неустойки за порушення зобов’язання, сторонами якого є господарюючі суб’єкти.

Так, відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Хоча при цьому ГК України не містить власного поняття позовної давності, відсилаючи до норм ЦК України (ст. 223 ГК України).

Аналізуючи наведені норми у їх сукупності можна дійти висновку, що чинне законодавство України оперує двома різними за своєю правовою природою категоріями: «позовна давність» та «строк, в межах якого нараховується штрафні санкції». При цьому позовною давністю відповідно до ст. 256 ЦК України є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тоді як строком, в межах якого нараховується штрафні санкції, є період у часі, протягом якого триває відповідне правопорушення, за яке можуть бути нараховані штрафні санкції, встановлені договором або законом.

Однак якщо для господарюючих суб’єктів нарахування штрафних санкцій можливе лише за період шість місяців (ч. 6 ст. 232 ЦК України), то за порушення цивільно-правових зобов’язань штрафні санкції будуть нараховуватись за проміжок часу тривалістю в один календарних рік, т.к. цивільне законодавство, на відміну від господарського, не містить поняття «строк нарахування штрафних санкцій» і будь які обмеження періоду їх нарахування можливі лише виходячи із загальних вимог стосовно позовної даності, встановлених п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Співвідношення збитків та неустойки

Згідно із доктриною цивільної науки виділяють чотири види неустойки у співвідношенні її із збитками:

а) штрафна неустойка - наявність якої дозволяє стягувати збитки в повному розмірі понад суму неустойки;

б) залікова неустойка - що дозволяє стягувати збитки в сумі, не покритій неустойкою;

в) альтернативна неустойка - що надає кредитору право вибору, звертатися до боржника з вимогою про сплату (передачу) неустойки або вимагати відшкодування збитків;

г) виключна неустойка - яка не дозволяє кредитору вимагати відшкодування збитків навіть за їх наявності.

Отже важливим аспектом при визначенні розміру неустойки є співвідношення останньої із збитками, завданими порушенням умов зобов’язання. При цьому ЦК України та ГК України містять різний підхід до визначення такого співвідношення. Так ЦК України визначає принцип реального виконання зобов’язань, відповідно до якого зобов’язання має бути виконано в натурі, тим способом, про який домовилися сторони. У зв’язку з цим боржник, який сплатив неустойку, зобов’язаний також виконати своє зобов’язання в натурі, тобто передати річ, виконати роботи, надати послуги, сплатити гроші або виконати інші обов’язки, які покладені на нього договором.

Оскільки сплата (передача) неустойки та відшкодування збитків є самостійними формами цивільно-правової відповідальності, ч. 2 ст. 552 ЦК України передбачає їх одночасне застосування в разі порушення зобов’язання.

В свою чергу ГК України, а саме ч. 1 ст. 232 передбачає, що якщо за невиконання або неналежне виконання зобов’язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями.

Таким чином ГК України встановив правило, що в разі відсутності іншої домовленості між сторонами, неустойка матиме заліковий характер.

При цьому законодавець надає можливість сторонам самостійно визначати співвідношення розміру збитків та неустойки в договорі. Так, згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 624 ЦК України договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків. З наведеною нормою кореспондується і ч. 2 ст. 232 ГК України, відповідно до якої законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.