Як відомо, однією із найактуальніших проблем сьогодення є забезпечення громадян України житлом.

Т.В.Юрченко, Головний спеціаліст відділу з питань сімейного та житлового законодавства Департаменту цивільного законодавства та підприємництва Міністерства юстиції України

Як відомо, однією із найактуальніших проблем сьогодення є забезпечення громадян України житлом. Існує безліч причин, які призводять до погіршення житлової політики в країні в цілому та породжують нескінчені черги осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Водночас, особливе занепокоєння викликають випадки коли під загрозою залишитися на вулиці опиняється одна із найбільш вразливих категорій осіб, таких як діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.

І саме держава, як головний гарант забезпечення прав, має проявляти турботу про такий дітей, як у сфері захисту житлових прав цієї категорії осіб, так і у інших сферах, необхідних для їх повноцінного життя та розвитку.

Для втілення поставленої мети, перш за все досконалим має бути законодавство у цій сфері, адже вчиняючи ті чи інші дії та приймаючи відповідні рішення, органи державної влади та місцевого самоврядування мають дотримуються вимог, встановлених актами законодавства.

На сьогодні, при вирішенні питання щодо захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, законодавство йде двома шляхами: це збереження за вказаною категорією осіб вже належного їм на праві власності чи на праві користування житла, та надання нового жилого приміщення.

В першу чергу хотілося б наголосити на тому, хто на сьогодні вважається дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування.

Так, відповідно до положень Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» дитина-сирота це дитина, в якої померли чи загинули батьки.

Дітьми, позбавленими батьківського піклування є діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти.

Обов’язок збереження права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа на житло, у якому вони проживали з батьками, рідними тощо до влаштування у відповідні заклади, прийомну сім’ю чи встановлення над ними опіки чи піклування, закріплений Цивільним та Сімейним кодексами України, Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Законом України «Про охорону дитинства» та іншими нормативно-правовими актами.

Так, у відповідності до вимог вищевказаних законодавчих актів, дитина, яка була передана родичам, мачусі, вітчиму, органові опіки та піклування, зберігає право на проживання у житловому приміщенні, в якому вона проживала, і може у будь-який час повернутися до нього.

Суд, у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, одночасно має накладати заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляється нотаріальна контора за місцем знаходження майна та житла.

Жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до їх відповідного влаштування, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке відчуження від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей.

Жиле приміщення, в якому проживали діти, зберігається за ними протягом усього часу їх перебування у відповідних закладах, у опікунів чи піклувальників, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї.

Разом з тим, жиле приміщення, яке зберігається за дітьми, може бути передано в оренду іншим громадянам на строк до повернення дітей із зазначених закладів, від опікунів чи піклувальників, з прийомної сім’ї чи дитячого будинку сімейного типу.

Відповідальність за збереження зазначеного житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам із їх числа після завершення їх перебування у відповідному закладі, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї несуть місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування (за місцем проживання дітей до їх влаштування у відповідні заклади).

При цьому, слід відмітити, що з метою забезпечення збереження майна дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті ради за місцем знаходження майна, вживає заходів до встановлення опіки над майном. Рішення про встановлення опіки над майном приймається за місцем знаходження майна за поданням служби у справах дітей.

У тому разі, якщо діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до їх влаштування у відповідні заклади чи сім’ї громадян, не мали впорядкованого житла або вселення їх в жиле приміщення, яке зберігалося за ними, неможливе, вони мають право на забезпечення впорядкованим житлом у встановленому законодавством порядку.

Так, як передбачено Житловим кодексом Української РСР, особам, які повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна чи піклувальника, при неможливості повернення займаного раніше жилого приміщення, жиле приміщення надається поза чергою.

Громадяни, які мають право на позачергове одержання жилих приміщень, включаються до окремого списку.

Аналогічні положення містяться і у Правилах обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470.

Слід відмітити, що жилі приміщення вказаним особам надаються виконавчим комітетом ради за останнім постійним місцем проживання.

Як показує практика, визначення останнього постійного місця проживання дитини є достатньо дискусійним питанням. Одні фахівці вважають, що таким місцем є місце походження дітей, інші – місце їх перебування.

Проте, у даному випадку слід виходити із того, що по своїй правовій природі всі форми влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, окрім усиновлення, а саме встановлення опіки, піклування, передача до прийомної сім’ї, дитячих будинків сімейного типу, до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, носять тимчасовий характер. У зв’язку з цим, і відповідні місця проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є тимчасовими.

Отже, при вирішенні питання щодо місця постановки відповідної категорії дітей на квартирний облік, слід перш за все виходити із місця походження таких дітей.

Місцем походження дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, є місце проживання або перебування її біологічних батьків на момент їх смерті або виникнення обставин, що призвели до позбавлення дитини батьківського піклування. У разі, якщо батьки та їх місце проживання чи перебування невідомі, місцем походження дитини визначається місце, де дитину знайшли, або місце розташування медичного закладу, де дитину залишили.

Ще одним дискусійним питанням є вік з якого дитина, яка має статус дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, має право на постановку на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов. Законодавство не містить єдиного підходу, який би дав можливість чітко надати відповідь на поставлене питання. Проте, перш за все необхідно виходити із того, що у даному випадку мова йде саме про дітей. Зважаючи на те, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, питання постановки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування на квартирний облік має вирішуватися незалежно від досягнення ними повноліття.

Разом з тим, одним із критеріїв у забезпеченні вказаної категорії дітей житлом має бути факт завершення їх перебування у відповідних закладах для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї або завершення терміну піклування над такими дітьми.

Питання про взяття дитини на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, за клопотанням служби у справах дітей за місцем її походження, вирішує районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті ради. Документи дитини, необхідні для взяття її на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, готує та подає служба у справах дітей (Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866).

Районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті ради за місцем походження дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, у разі відсутності у неї житла після закінчення (припинення) її перебування під опікою, піклуванням, у прийомній сім’ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, позачергово забезпечує її житловим приміщенням.

Також слід відмітити, що після завершення перебування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у відповідних закладах для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї або завершення терміну піклування над такими дітьми та в разі відсутності в таких дітей права на житло обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, органи місцевого самоврядування забезпечують дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа протягом місяця у позачерговому порядку впорядкованим соціальним житлом.

Отже, підводячи підсумок слід відмітити, що на сьогодні, на законодавчому рівні закріплений обов’язок держави, в особі відповідних її органів, дбати про захист житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Проте, хотілося б наголосити на тому, що в першу чергу про захист прав дітей, в тому числі і житлових, мають дбати саме їх батьки, які повинні докладати всіх зусиль, щоб їх діти не опинилися в тій життєвій ситуації, коли вони на законних підставах будуть відноситися до категорії дітей, позбавлених батьківського піклування. Адже, ані турбота держави вцілому, а ні її окремих представників, не замінить дитині саме сімейного виховання, батьківського піклування та турботи, які є такими невід’ємними складовими для формування її особистості та майбутнього життя.