Так, згідно зі статтею 94 (Підстава для конституційного звернення) Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 422/96-ВР) у первинній та єдиній редакції вбачається:«Підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод».

Розглянемо 29 помилок та правових позицій Конституційного Суду України при розгляді конституційних звернень, а саме:

1. «Скасовані судові рішення не є підтвердженням неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, тому їх не можна брати до уваги при вирішенні питання щодо наявності підстав для офіційного тлумачення положень (Ухвала КСУ від 18.02.2015 року № 4-у/2015)».

2. «Судові рішення, якими не закінчується розгляд справ по суті, тобто скасовані рішення судів попередніх інстанцій з передачею справ на новий розгляд, не можуть вважатися підтвердженням неоднакового застосування судами положень Конституції України та законів України (ухвали КСУ від 20.04.99 року № 4-у/99, від 26.09.2013 року № 42-у/2013)».

3. «Під неоднозначним застосуванням судами України положень Конституції чи законів України розумієтьсярізне застосування одних і тих же їх норм за однакових юридично значимих обставин в судових рішеннях, які набули законної сили (Ухвала від 22.11.2011 року № 58-у/2011)».

4. «Аналіз конституційного звернення та доданих до нього судових рішень дає підстави для висновку, що положення частини третьої статті 1268 Кодексу, щодо яких автор клопотання просить дати офіційне тлумачення, були застосовані судами України за різних юридично значимих обставин» (Ухвала КСУ від 16.12.2014 № 100-y/2014)».

5. «Аналіз конституційного звернення та долучених до нього рішень судів загальної юрисдикції дає підстави для висновку, що положення, які просить витлумачити суб'єкт права на конституційне звернення, суди застосовують однаково, а відмінність у результатах розгляду справ зумовлена різними обставинами у цих справах (Ухвала КСУ від 24.05.2012 № 16-у/2012)».

6. «За правовою позицією Конституційного Суду України рішення судів загальної юрисдикції різних інстанційу конкретній справі між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не визнається фактом неоднозначного застосування норми закону. З доданих до конституційного звернення копій судових рішень вбачається, що вони ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій в межах однієї справи (Ухвала КСУ від 13.10.2005 року № 36-у/2005, Ухвала КСУ від 02.06.2015 року № 23-у/2015)».

7. «Однак незгода з рішенням суду загальної юрисдикції у конкретній справі не є підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України (Ухвала КСУ від 03.11.2011 року № 55-у/2011)».

8. «З аналізу конституційного звернення вбачається, що в ньому порушено питання щодо конституційності Закону. Проте відповідно до статті 150 Конституції України громадяни України не є суб'єктами звернення до Конституційного Суду України з питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України (Ухвала КСУ від 22.04.2013 року № 15-у/2013)».

9. «Аналіз конституційного звернення та долучених до нього матеріалів дає підстави для висновку, що автор клопотання не навів фактів неоднозначного застосування положень статті 60, частини першої статті 70 Кодексу та не зазначив, що саме призвело або могло призвести до порушення його конституційних прав і свобод» (Ухвала КСУ від 28.03.2013 року № 11-у/2013).

10. «Конституційний Суд України не наділений правом перевіряти правильність визначення підсудності справ. Крім того, Конституційний Суд України не наділений правом перевіряти законність, обґрунтованість рішень судів загальної юрисдикції та правильність застосування ними норм законодавства (стаття 14 Закону України «Про Конституційний Суд України») (Ухвала КСУ від 17.09.2008 року № 41-у/2008»).

11. «Аналіз долучених до конституційного звернення копій рішень судів загальної юрисдикції, які набрали законної сили, вказує на те, що у справі, в якій Гончаров П. В. був стороною, суди України безпосередньо не застосовували положення частин другої, третьої статті 13 Закону. За правовою позицією Конституційного Суду України, якщо у судових рішеннях, які надані суб'єктом права на конституційне звернення, відповідні положення Конституції або законів України не застосовувалися, то вони не можуть бути розглянуті Конституційним Судом України як такі, що підтверджують неоднозначне застосування цих положень судами України (Ухвали КСУ від 26.10.2011 року № 54-у/2011, від 24.11.2011 року, Ухвала КСУ від 08.08.2015 року № 30-у/2015)».

12. «По суті, у зверненні йдеться про особисту незгоду Куйайгородського Е. О. з одноособовим розглядом суддею справ, який, зокрема, передбачено частиною другою статті 129 Конституції України та частиною першою статті 46 ГПК України, що не може бути підставою для відкриття конституційного провадження (Ухвала КСУ від 13.04.2004 року № 36-у/2004)».

13. «Юрисдикція Конституційного Суду України, в тому числі і щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України, поширюється лише на чинні правові акти (їх окремі положення) (рішення від 14.11.2001 року № 15-рп/2001 та від 12.07.2011 року № 8-рп/2011»).

14. «У зверненні йдеться про особисту незгоду Лук'янченка Б. Б. та захисника підсудного з тлумаченням зазначеного положення Кримінально-процесуального кодексу України Хмельницьким міським судом та діями посадових осіб прокуратури. Але це не може бути підставою для відкриття конституційного провадження, оскільки таке питання виходить за межі повноважень Конституційного Суду України, передбачених у статтях 150, 151 Конституції України (Ухвала КСУ від 13.02.2003 року № 10-у/2002)».

15. «Листи-відповіді органів прокуратури, на які посилається Віннік В. О., згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Ухвалі від 13.10.2005 року № 36-у/2005, не є актами правозастосування, тому не можуть братися до уваги при вирішенні питання про наявність неоднозначного застосування вказаних положень Конституції України, Кодексу та Закону».

16. «Аналіз конституційного звернення та доданих до нього матеріалів дає підстави для висновку, що в судових рішеннях, постановлених у різних судових справах за участю Компанії, компаній «Vuldi Clothing Limited» та «Валді Україна», положення частини першої статті 72 Кодексу не застосовувалося. У судових рішеннях у справах за участю інших юридичних осіб вказане положення застосовувалося за різних юридично значимих обставин. Оскільки лист Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року N 2379/12/13-12 не є правозастосовним актом, то розбіжності між судовими рішеннями та цим листом не можна вважати підтвердженням неоднозначного застосування положення частини першої статті 72 Кодексу (Ухвала КСУ від 24.09.2014 року № 83-y/2014)».

17. «Долучені до конституційного звернення копії листів депутатського звернення мають інформаційно-роз'яснювальний характер і не є актами правозастосування положень законів, щодо офіційного тлумачення яких звернувся Самардак М. М. Виходячи із правових позицій Конституційного Суду України інформаційні листи не можна розглядати як такі, що підтверджують неоднозначність застосування положень законів України (ухвали КСУ від 13.10.2005 року № 36-у/2005, від 30.11.2006 року № 15-у/2006, від 03.03.2009 року № 13-у/2009, від 12.01.2011 року № l-у/2011)».

18. «Наведене в конституційному поданні обґрунтування та аналіз положень Закону, які автор клопотання просить роз'яснити, дає підстави для висновку про законодавчу неврегульованість питань, порушених у конституційному поданні. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Ухвалі від 21.03.2002 року № 9-у/2002, відсутність законодавчого врегулювання не може бути підставою для розгляду конституційного подання, оскільки це є прерогативою Верховної Ради України».

19. «Аналіз конституційного подання та доданих до нього матеріалів дає підстави для висновку, що автор клопотання фактично констатує наявність неузгодженості між положеннями абзацу другого частини першої статті 142 Закону та статті 55 Кодексу щодо переліку захищених статей видатків Державного бюджету України. Однак, як неодноразово зазначав Конституційний Суд України у своїх ухвалах, усунення розбіжностей між законодавчими нормами належить до повноважень Верховної Ради України (ухвали Конституційного Суду України від 19.02.2004 року № 14-у/2004, від 02.02.2010 року № 4-у/2010) непідвідомчі Конституційному Суду України».

20. «Проте розгляд питань про відповідність положень одних законів положенням інших законів не належить до повноважень Конституційного Суду України (статті 147, 150 Конституції України, статті 13, 14 Закону України «Про Конституційний Суд України») (Ухвала КСУ від 30.11.2006 року № 16-у/2006)».

21. «За правовою позицією Конституційного Суду України надання консультацій чи роз'яснень з приводу правозастосування не належать до його повноважень (Ухвала КСУ від 31.03.2010 року № 15-у/2010, Ухвала КСУ від 07.07.2015 року № 28-у/2015)».

22. «Аналіз копій судових рішень, які автор клопотання долучив до конституційного звернення, вказує на те,що жодне з рішень не приймалося щодо нього особисто, не стосувалося його інтересів, а отже, не могло призвести і не призвело до порушення його конституційних прав і свобод (Ухвала КСУ від 03.04.2014 року № 46-у/2014)».

23. «Аналіз матеріалів справи дає підстави стверджувати, що жоден із актів суду, на які посилається Небельський Р. О., не приймався щодо нього особисто, не стосувався його інтересів, а у справі, в якій Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виніс ухвали від 26 жовтня 2012 року та від 26 листопада 2012 року, він брав участь як представник позивача (Ухвала КСУ від 08.10.2013 року № 46-у/2013)».

24. «Аналіз матеріалів справи дає підстави для висновку, що судові рішення, на які посилається суб'єкт права на конституційне звернення, ухвалювалися у справах конкретних громадян та суб'єктів господарської діяльності і не стосуються конституційних прав і свобод Адвокатського об'єднання (Ухвала КСУ 28.01.2014 року № 10-у/2014)».

25. «Аналіз конституційного звернення та доданих до нього матеріалів дає підстави для висновку, що питання участі у господарському товаристві врегульовані різними правовими актами, зокрема Кодексом (стаття 100), Господарським кодексом України (статті 88, 167) та Законом України «Про господарські товариства» (стаття 10). Однак Адамчук В. М., заявивши клопотання про тлумачення тотожності понять «право участі в управлінні справами товариства» та «право участі у товаристві», посилається лише на статтю 100 Кодексу. З огляду на це унеможливлюється роз'яснення зазначених понять в аспекті питання, порушеного у конституційному зверненні, що вказує на невизначеність предмета тлумачення. За правовою позицією Конституційного Суду України невизначеність предмета тлумачення унеможливлює здійснення офіційної інтерпретації положень Конституції України та законів України (Ухвала від 03.11.2011 року № 55-у/2011)».

26. «Відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» конституційне звернення має містити обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні положень Конституції України або законів України (пункт 4 частини другої статті 42). З аналізу конституційного звернення та долучених до нього матеріалів вбачається, що воно не відповідає встановленим вимогам. Зокрема, заявляючи клопотання про тлумачення словосполучення «на дії слідчого», суб'єкт права на конституційне звернення не визначив, в якому аспекті необхідно тлумачити це словосполучення (Ухвала КСУ від 26.11.2011 року № 53/у-2011)».

27. «Аналіз конституційного звернення дає підстави стверджувати, що автор клопотання не конкретизував предмета офіційного тлумачення, тобто не зазначив, положення яких частин статей 251, 252 Кодексу потребують роз'яснення. За правовою позицією Конституційного Суду України невизначеність предмета тлумачення унеможливлює здійснення офіційної інтерпретації положень Конституції України та законів України (Рішення від 05.02.2013 року № 1-рп/2013)».

28. «Так, у конституційному зверненні не міститься посилань на акти органів державної влади, які б неоднаково застосовували положення частини шостої статті 83 Конституції України, що могло призвести або призвело до порушення конституційних прав і свобод громадянина України Яценюка А. П. Виступи Голови Верховної Ради України та його Першого заступника, які наводить суб'єкт права на конституційне звернення, не можуть вважатися обґрунтуванням неоднозначного застосування положень Конституції України органами державної влади» (Ухвала КСУ від 13.04.2010 року № 21/у2010)».

29. «З аналізу конституційного звернення вбачається, що автор клопотання не визначив предмета офіційного тлумачення. Гаєва К. Ю. лише навела положення статей 207, 1056-1, 1247, 1257 Цивільного кодексу України, статей 213, 335, 336, 338, 344, 345, 346, 355, 356, 360 Цивільного процесуального кодексу України, не вказавши, що саме в них є незрозумілим та потребує офіційного тлумачення. Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що невизначеність предмета тлумачення унеможливлює здійснення офіційної інтерпретації положень Конституції України та законів України (ухвали від 05.07.2011 року № 25-/у/2011, від 20.02.2013 року № 6-у/2013, від 22.05.2013 року № 21-у/2013)».

Павло Хомяк,

директор Юридичної компанії «Антарес»® (м. Дніпропетровськ)